Концептуальні засади режисури сучасної української драматургії

Анотація

Мета статті – концептуалізувати особливості режисерського рішення творів сучасної української драматургії крізь призму тенденцій розвитку театрального мистецтва 2014-2024 рр. Методологія дослідження. Застосовано комплекс загальнонаукових та мистецтвознавчих методів: методу теоретичного аналізу, системного та типологічного методу, методу спостереження, методу компаративного аналізу, методу мистецтвознавчого аналізу та ін. Наукова новизна. Досліджено особливості театральної режисури крізь призму проблематики постановки творів сучасної української драматургії. Обґрунтовано активізація звернення театральними режисерами до творів сучасної української драматургії у зв’язку з посиленням національно-патріотичного руху за часів Революції Гідності та з початком російсько-української війни (з 2014 р. і донині). На основі компаративного аналізу виявлено спільні та відмінні характеристики режисерських підходів до постановок сучасних українських п’єс на сценах драматичних та незалежних театрів (документальний театр). Проаналізовано специфіку вирішення сценічного простору, сценографічного оформлення та використання мультимедійних технологій в контексті особливостей постановок сучасних творів. Висновки. Дослідження виявило, що сучасна українська драматургія відкрита для різноманітних режисерських інтерпретацій. Через характеристику твору, осмислення наративу, візуалізацію розвитку сюжету та загальний напрям сценічної дії відчутно проявляється авторське режисерське розуміння та основні професійні налаштування представників сучасного українського театру. Незважаючи на індивідуальність режисерського почерку, специфіку авторської інтерпретації та унікальність режисерських концепцій, спільними постановочними аспектами є: мінімізація сценографічного оформлення, використання мультимедійних технологій (відеопроєкції та ін.), звернення до прийомів умовного театру, розкриття правди та відвертості авторського висловлення через оригінальну образність. Характерна для постановок сучасної драматургії мінімізація сценографічного оформлення, в окремих випадках обігрування концепції порожнього простору П. Брука, водночас зміщує акцент на репрезентацію всіх аспектів інтимно-психологічного часопростору героїв, посилення мізансценічним малюнком їх спогадів та особистісних переживань до рівня сакралізації; аскетичному світу предметів у виставах надано особливу вагу, виводячи на рівень знаку чи символу.