Вплив особистісних чинників на процес фасилітативної взаємодії

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-48.363-385

Ключові слова:

фасилітативна взаємодія, особистісні чинники, три¬вожність, розуміння завдання або задачі, нервове збудження, емотивна презентація контексту, індивідуальні психологічні властивості.

Анотація

Мета статті – розкрити особистісні чинники фасилітативної взаємо­дії, що найбільшою мірою ефективно впливають на успішність реалізації діяльності суб’єкта взагалі та пізнавальної діяльності зокрема.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. Доведено, що певні непорозуміння у сприйнятті завдання або задачі є основним чинником, що впливає на фа­силітативну взаємодію. Іншим чинником, який може опосередковано зу­мовити ефект присутності сторонніх спостерігачів, є стан збудження, у якому перебуває людина на момент виконання певного завдання або задачі. Зазначено, що досить сильний рівень збудження суттєво знижу­ється у присутності сторонніх, а слабкий рівень, навпаки, посилюється. Отже, присутність сторонніх осіб, як правило, полегшує виконання про­стого завдання і погіршує розв’язання складного, не зрозумілого або не опанованого суб’єктом. Інший чинник, який треба брати до уваги, – це взаємозв’язок між порушенням, викликаним присутністю спостерігачів або учасників спільної діяльності, й виконанням цієї діяльності, що вима­гає чіткої координації рухів або неабияких зусиль із боку особистості.

Визначено навички «емотивного викладання», які можна назвати техніками педагогічної фасилітації (базуються на емпатії, повазі, щи­рості): 1) педагог ігнорує емоційні прояви своїх учнів, викликаючи тим самим їх агресію; висловлювання педагога, як правило, не відповідають почуттям, вони не є щирими, за винятком окремих випадків, коли вони засуджують і звинувачують школярів; 2) педагог реагує не на справжні почуття учня, а на ті, які він сам йому навіює; у власних висловлюваннях він лише інколи буває щирим, але позитивні емоції намагається не вияв­ляти; 3) педагог реагує лише на поверхневі почуття учня, але робить це досить точно і часто; не боїться висловлювати як позитивні, так і не­гативні почуття, але не підтверджує це вголос, висловлює свої почуття у невербальний спосіб; 4) педагог реагує на приховані, глибинні почуття кожного учня, тим самим допомагаючи школярам усвідомити, чому вони відчувають саме те, що вони відчувають; дає щиру реакцію як на вер­ бальному, так і на невербальному рівні, як позитивну, так і негативну оцінку, при цьому негативна оцінка жодним чином не принижує почуття власної гідності учня.

Висновок. Виокремлено такі особистісні чинники, які зумовлюють ефективність здійснення фасилітативної взаємодії: помірний рівень тривожності особистості; неповне (часткове) розуміння сформульова­ного вчителем завдання або задачі; середній рівень нервового збудження, який сприяє прийняттю фасилітативної взаємодії у процесі виконання діяльності; емотивна презентація контексту завдання або задачі чи емотивне викладання навчального матеріалу в разі здійснення педаго­гічної фасилітації; компресування сфери авторитетного впливу дорос­лих; взаєморозуміння учасників фасилітативної взаємодії; взаємне при­йняття індивідуальних психологічних властивостей один одного; уміння поставити себе на місце інших, ідентифікуватися з ними; довіра до учас­ників фасилітативної взаємодії; актуалізація суб’єктності особистості (у цьому випадку неабияку роль відіграють суб’єктивні параметри особи­стості педагога, які осмислюються й обов’язково враховуються учнями); формування значущого психологічного статусу особистості.

Біографія автора

Наталія Хупавцева, Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

Кандидат психологічних наук, доцент

Посилання

Браже Т. Г. Современная аттестация учителей: цели и тенденции. Пе¬дагогика. 1995. № 3. С. 69–73.

Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации. Москва : Изд-во Московского университета, 1990. 183 с.

Ерецкий М. И. Совершенствование обучения в техникуме. Москва : Высшая школа, 1988. 264 с.

Ингенкамп К. Педагогическая диагностика. Москва : Педагогика, 1991. 240 с.

Кларин М. В. Педагогическая технология в учебном процессе: анализ зарубежного опыта. Москва : Знание, 1989. 80 с.

Кудрявцев В. Т. Проблемное обучение: истоки, сущность, структура, перспективы. Москва : Знание, 1991. 79 с.

Левитан К. М. Личность педагога: становление и развитие. Саратов : Изд-во Саратовского университета, 1991. 168 с.

Лернер И. Я. Развивающее обучение с дидактических позиций. Педаго¬гика. 1996. № 2. С. 7–11.

Максименко С., Ткач Б., Литвинчук Л., Онуфрієва Л. Нейропсихо¬лінгвістичне дослідження політичних гасел із зовнішньої реклами. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика. 2019. № 26 (1). С. 246–264. URL : https://psycholing-journal.com/ index.php/journal/article/view/715.

Малштейн Л. К. Формы активного обучения. Свердловск : СИПИ, 1991. 76 с.

Мартене Р. Социальная психология и спорт. Москва : Физкультура и спорт, 1979. 176 с.

Махмутов М. И. Теория и практика проблемного обучения. Казань : Таткнигоиздат, 1972. 351 с.

Мескон М. Х. Основы менеджмента. Москва : Дело ЛТД, 1994. 702 с.

Наин А. Я. Обучение как управляемый процесс. Челябинск : Челябинс¬кий государственный институт физической культуры, 1990. 63 с.

Орлов А. Б. Фасилитатор и группа: от персонального к трансперсо¬нальному общению. Московский психотерапевтический журнал. 1994. № 2. С. 8–13.

Роджерс К. Р. Эмпатия. Психология эмоций. Тексты. Москва : МГУ, 1984. С. 234–238.

Фейгенберг И. М. Проблемные ситуации и развитие активности личности. Москва : Знание, 1981. 48 с.

Zajonc, R., & Sales, S. (1966). Social facilitation of dominant and subordinate responses. Journal of Experimental Social Psychology, 2, 160–168.

Zajonc, R. (1965). Social facilitation. New York : Science. Р. 269–274.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-05-26

Як цитувати

Хупавцева, Н. (2020). Вплив особистісних чинників на процес фасилітативної взаємодії. Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології", (48), 363–385. https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-48.363-385