Механізми розвитку особистості

Анотація

Сучасні дослі­дження, у яких так чи інакше вивчається розвиток особистості в учбо­вій діяльності, можна об’єднати в три основні напрямки, що різняться вихідною методологічною позицією. У межах першого напрямку – осо­бистість як внутрішній момент діяльності – отримано дуже цікаві результати про спільну учбову діяльність старших дошкільників і мо­лодших учнів як засіб розвитку психіки (Ш. А. Амонашвілі, B. C. Му­хіна, В. К. Котирло, В. В. Фляків та ін.), про розвиток самосвідомості в учбовій діяльності (переважно праці М. Т. Дригус та її співробітників), у яких зібрано важливий науково-емпіричний матеріал, що вимагає особливої роботи щодо узагальнення і, безумовно, є частиною дійсної наукової підстави психологічної теорії розвитку особистості дитини. У межах другого напрямку – особистість – людина, яка володіє творчим потенціалом – установлено, що центральною ланкою розвитку інтересів є засвоєння учнями спеціальної системи учбових задач, розв’язок яких забезпечує не стільки розширення наявного пізнавального досвіду суб’єкта, скільки створення умов, що породжують у нього ініціативу в самостійному пошуку нової для нього інформації. Цей напрямок саме і полягає у спробі побудови теорії особистості дитини, яка розвиваєть­ся, на підставі узагальнення масиву даних, отриманих під час реаліза­ції експериментального навчання. У межах третього напрямку – про­цес становлення особистості – представлено концепцію особистісного опосередкування цієї діяльності, виходячи з класичного положення Л. С. Виготського про те, що «особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона пред’являє для інших. Це і є процес становлення особистості» [1, с. 144]. Досліджено, що двосторонній характер розви­тку полягає саме в тому, що не учбова діяльність розвиває щось у дити­ні, а вона сама, за допомогою учбової діяльності, розвиває себе, а це і є саморозвиток.