Самодостатня особистість у духовному вимірі

Анотація

Статтю присвячено питанням особистісної самодостатності у вимірі духовності. Представлено узагальнене дослідження психологічної, культурологічної, філософської, історико-релігієзнавчої проблематики духовності самодостатньої людини. Категорії духовності та самодостатності розглядаються у зв’язку з поняттями екзистенції, мудрості, щастя, благополуччя, добра, споглядання, моралі. Запропоновано теоретичне обґрунтування самодостатності як психологічного підґрунтя для саморозвитку та становлення духовно орієнтованої людини. Здійснено спробу виокремлення позитивних і негативних векторів розробки проблем духовного формування самодостатньої людини на основі концептів релігійного світогляду, творчого самовираження, саморозвитку та самореалізації мудреця. Представлений аналіз літературних джерел висвітлив два основних напрями в описі самодостатності як суто негативної, так і позитивної риси особистості, що сприяє зростанню духовності. Визначено, що духовними сутнісними складовими самодостатності є реалізація свідомої діяльності у напрямку досягнення високих цілей, відкриття благословення, прагнення до благополуччя, відчуття духовного і нематеріального щастя, інтерес до творчості, незважаючи на усі зовнішні перешкоди. Виявлено, що вроджена свобода душі, відсутність упереджень та відкритість до соціальних і культурних змін творять духовно орієнтовану та зрілу самодостатню людину. Самодостатність як індивідуальна психологічна особливість вважається істотною духовною ознакою, що є основою для прояву самосвідомості, прийняття особистого потенціалу та бажань.