Спілкування як комунікація, взаємодія і діалог із Іншим: суб’єктний підхід

Анотація

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню вивчення спілкування як комунікації, взаємодії і діалогу із Іншими у дітей середнього дошкільного віку та на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку із типовим і затриманим розвитком у руслі суб’єктного підходу. Автором визначено зміст категорій «комунікативна діяльність», «спілкування, «комунікація», «взаємодія» і «діалог». У процесі теоретичного аналізу виокремлено три основні елементи спілкування як діяльності – суб’єкт, активність, об’єкт і визначено розуміння їх структурного зв’язку. Розглянуто спілкування через призму видів комунікативної діяльності, які є містким поняттям, що охоплює процеси комунікації й взаємодії суб’єктів, у ролі яких можуть виступати окремі особистості та групи, реальні та уявні партнери. Визначено, що в суб’єкт-суб’єктному типі відносин Інший розглядається не як об’єкт, а як подібна до себе особистість, наділена суб’єктивністю. При цьому ставлення до іншої особистості персоналізоване, а Інший за таких обставин виступає в якості кінцевої мети, а не засобу для реалізації певних особистих завдань. Висвітлено, що найпоширенішою формою комунікації і взаємодії є діалог. Розкрито, що комунікація і взаємодія ініціюється при необхідності вирішення будь- якої проблеми, що виникла, а в діалозі проблема переноситься в нове смислове поле, з’являється можливість побачити її з інших позицій. Окреслено специфіку реалізації зовнішнього та внутрішнього діалогів у спілкуванні суб’єктів. З’ясовано, що зовнішній діалог визначається як форма суб’єкт-суб’єктної комунікації і взаємодії, при якій різні смислові позиції в спілкуванні розвиваються і здійснюються різними мовцями, а внутрішній діалог – один із способів перетворення суб’єктом емоційно насичених, особистісно та інтелектуально значущих смислів свідомості.