Теоретико-методологічні засади розуміння психомоторної активності суб’єкта

Анотація

У статті констатовано, що загальні якості матерії – рух і відображення реалізуються у взаємодії, а їх розвиток створив умови для психічного відображення. Підкреслено, що універсальність рухів одухотворного тіла повинна бути покладена в основу психологічного вивчення природи психіки, а психічна діяльність є вищим проявом психічної активності, яка в своєму розвитку як форма відображення і саморегуляції приходить на зміну біологічній формі. Моторика визнається тим містком, який поєднує матеріальне та ідеальне, об’єктивний світ і суб’єктивну психіку, нервово-фізіологічне і психічне. Здійснено аналіз взаємовпливу еволюції моторних можливостей і активності психіки в філо-, онто- і патогенезі суб’єкта як теоретико- методологічної основи розуміння психомоторної активності людини. Запропоновані теоретико-експериментальні підходи до вивчення проблеми взаємовпливу моторики і психіки в структурі рівнів побудови рухів. Обґрунтовано нероздільну єдність моторних, пізнавальних і емоційних виявів психіки дитини. Доведено, що в діях породжується психіка, зливаються чуттєві враження, що є внутрішніми та ініціюють активність, і чуттєві враження, що породжуються зовнішніми впливами. Головним показником здатності керування власними діями визнається спроможність розрізняти, диференціювати мінімальні зміни кінематичних і динамічних характеристик рухів на основі орієнтувально-пошукової активності. Висвітлено, що за умов ненормативного розвитку зменшується інтенційна та процесуальна активність суб’єкта. Проте, ненормативний розвиток тільки утруднює психомоторну активність людини в структурі рівнів побудови рухів, а не спростовує принцип її саморозгортання та самотворення.