Розвиток автономії студента засобами формування його соціального інтелекту

Анотація

Мета статті – охарактеризувати автономну поведінку студентів, окреслити студента як суб’єкта учіння, що дасть нам змогу запропонувати шляхи формування поведінки завдяки стимулюванню розвитку структурних компонентів соціального інтелекту студентів.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використано емпіричні методи, такі як констатувальне дослідження та формувальний експеримент.

Результати дослідження. Ми вважаємо, що соціальний інтелект педагога вміщує когнітивний, емпатійний і мнемічний аспекти. У попередньому викладі теоретичного матеріалу більшу увагу було приділено мнемічному аспекту соціального інтелекту, тоді як емпатійний аспект, на нашу думку, є не менш важливим. Елементи (або скрипти, фрейми, концепти) емпатійного аспекту соціального інтелекту складають зміст конкретних усвідомлених педагогом образів реальності, які мо­жуть бути і такими, що сприймаються безпосередньо, і такими, які виникають у спогадах й уяві особистості. Специфічна функція емпатійного аспекту соціального інтелекту полягає в тому, що емпатійні фрейми, скрипти, концепти наділяють емоційністю продукти інтелектуальної діяльності, своєрідну картину світу, яка складається у суб’єкта в результаті роботи соціального інтелекту, внаслідок чого світ постає для нього як існуючий у метакогнітивній сфері. Саме тому, на нашу думку, немає сенсу говорити про існування емоційного інтелекту, адже той смисл, який вкладається багатьма дослідниками в це поняття, зафіксований саме в емпатійному аспекті соціального інтелекту. Хоча емпатійний аспект соціального інтелекту не усвідомлюється педагогом, саме він, на нашу думку, забезпечує усвідомлення емоційно-експресивної й емпатійної сторін об’єктів і суб’єктів у міжособистісній взаємодії.

Ми вважаємо, що соціальний інтелект, однозначно, включає декларативні й оперативні (процедурні) знання, які індивід застосовує в реальному житті для інтерпретації подій, створення планів і прогнозування як дій повсякденного життя, так і професійних ситуацій. Ці уявлення, особисті спогади і правила інтерпретації складають когнітивний ас­пект соціального інтелекту. Своєю чергою, мнемічний аспект заповнює набутий людиною досвід, тоді як емпатійні можливості суб’єкта спрямовані на актуалізацію механізмів антиципації у розв’язанні різних проблем соціального життя.

Висновки. Доведено, що когнітивний аспект соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин тощо на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Мікроструктура когнітивного аспекту соціального інтелекту детермінується функціями останнього, а саме пізнавально-оцінною, від якої залежить грамотна обробка й оцінювання інформації, яку сприймає суб’єкт; прогностичною, на основі якої здійснюється планування та прогнозування розвитку міжособистісних взаємодій; комунікативною, що забезпечує ефективність власне процесу спілкування (ця функція пов’язана з адекватним сприйняттям і розумінням партнера по спілкуванню); рефлексивною, яка знаходить своє відображення безпосередньо в самопі­знанні. Своєю чергою, макроструктура когнітивного аспекту соціального інтелекту виявляється у ставленні індивіда до себе як до цінності, ціннісно-смисловій позиції до міжособистісних відносин, а також в актуалізації мотиваційно-ціннісних орієнтацій особистості, аксіологічного ставлення до професійної й інших видів діяльності. Шляхом розвитку автономії студента ми стимулювали становлення у нього когнітивного аспекту соціального інтелекту.