Психологічний зміст проблеми формування учнів як суб’єктів учіння

Анотація

Метою дослідження є проведення експерименту в закладі загальної освіти з метою встановлення ступеня розвитку учнів як Суб’єктів пізнавальної діяльності на основі аналізу змісту внутрішнього спілкування школярів і їх квазіспілкування з романами на різних етапах розуміння їхнього змісту в ситуаціях розв’язання дискурсивних творчих завдань у різноманітному літературному й особистісному середовищі.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. У якості експериментального методу використано авторську анкету «Анкета для школярів».

Результати дослідження. Доведено, що всі рівні позицій суб’єкта концентруються в одному діючому індивіді. Обґрунтовано, що залежно від своєї активності індивід виявляє себе функціонально на одному чи іншому рівні суб’єктності, залишаючись структурно на певному рівні духовності.

Показано, що суб’єктність як схильність до відтворення, творення себе у відповідних, а часом і в несприятливих умовах, є універсальною властивістю живої матерії. Власна активність людини якісно перетворюється на кожному етапі онтогенезу, її роль у психічному розвитку зростає в моменти породження психічного змісту. Суб’єктність не виникає раптово і не привноситься ззовні, вона є генетичним наслідком трансформації нижчих форм у вищі завдяки саморозвитку суб’єктного початку в людині, яка активно взаємодіє із зовнішнім світом. При цьому соціальне оточення індивіда як суб’єкта активності відіграє адекватну йому роль зовнішніх чинників, умов, але не детермінант, не причин психічного розвитку тощо.

Висновки. Отже, суб’єктом психічної активності індивід може вважатися в тому випадку, якщо об’єктом для нього постає його власна психіка в її функціонуванні й розвитку; регуляцію процесів розвитку здійснює сам суб’єкт, а не будь-які зовнішні сили, причому як на свідомому, так і на неусвідомлюваному рівнях (в напрямку від того, що не усвідомлюється, до того, що все більшою мірою усвідомлюється з переходом опанованих форм саморегулювання на підсвідомі рівні). Суб’єктом психічної активності індивід може поставати лише за умов розвитку власних суб’єктних структур і нарощування відповідних потенцій. Доведено, що зрілого суб’єкта психічної активності характеризують його потреби і здатності до: 1) «цілепокладання» свого психічного розвитку і себе як регулятора цього процесу; 2) «вибору», «знаходження», «продукування» психологічних засобів, необхідних для досягнення поставленої мети; 3) «прийняття рішень» щодо того, коли і за яких умов поставлена мета може бути досягнута обраними засобами максимальною мірою; 4) виконання прийнятих рішень; 5) «оцінки» результатів виконання, аналізу причин успіху-неуспіху; 6) «накопичення» індивідуального досвіду, «фіксації» результатів і способів розвитку своєї психіки і своїх суб’єктних якостей.