Групова діяльність як психологічний чинник розвитку креативності студентів

Анотація

Мета статті – дослідити рівень розвитку творчого потенціалу учнів – майбутніх учителів іноземних мов, застосувати розроблену нами програму групової діяльності з метою розвитку креативності респондентів, проаналізувати її ефективність.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також експериментальні методи, зокрема, констатувальне дослідження. Використано такі методики: «Мотивація професійної діяльності» К. Замфір у модифікацїї А. Реана, «Методику визначення спрямованості особистості» (В. Смекало та М. Кучер). Із метою детальнішого опису показника «креативна спрямованість особистості на оволодіння майбутньою професією» нами використано прийом ранжування, основною задачею якого було виявити найбільш значущі критерії педагогічної майстерності, які, на думку респондентів, найбільшою мірою впливатимуть на формування творчого потенціалу вчителя іноземної мови.

Результати дослідження. Аналіз отриманих результатів показав, що творчий потенціал особистості виявляється і набувається у процесі такої діяльності, що надає цій діяльності проблемно-творчого, пошукового характеру. Емпіричні дані довели, що досвід творчої діяльності повинен бути базовим елементом, з огляду на який може відбуватися становлення й інших його елементів (знання, вміння, ставлення людини до світу тощо). У цьому випадку навчання та виховання студентів із самого початку навчання у закладах вищої освіти буде спрямовано на розвиток їх особистості, а, отже, й на розвиток їх творчого потенціалу.

Отримані нами емпіричні результати довели, що у процесі професійної підготовки студентів у закладах вищої освіти в студентів слід актуалізувати психологічні механізми розвитку креативних рис особистості (активності, рефлексивний механізм, механізми становлення самооцінки, саморегуляції). Так, в основі емпіричного і теоретичного (змістового) абстрагування й узагальнення лежать мисленнєві дії, що контролюються завдяки рефлексивним механізмам. Той, хто навчається, у процесі діяльності займає позицію дослідника, творця, здатного до рефлексивного аналізу власних дій. Оскільки процедура рефлексії тісно пов’язана із самооцінкою та саморегуляцією, то цим процесам у ході навчання, згідно нашої концепції групового навчання, також надається досить суттєве значення.

Висновки. Доведено, що розвивальний характер навчання значною мірою залежить від засобів і методів отримання індивідами теоретичних знань. Зміст розвивального навчання дидактично побудований за логікою теоретичного мислення (провідна роль належить теоретичним змістовим узагальненням, дедукції, змістовій рефлексії тощо).

До процесуальних характеристик теорії розвивального групового навчання відносяться:

– концепція цілеспрямованої навчальної діяльності, яка відрізняється тим, що спрямована не лише на отримання суб’єктами учіння знань, умінь і навичок, а й на досягнення теоретичного рівня мислення особистості. Її особливостями є: наявність у того, хто навчається, внутрішніх пізнавальних мотивів, що походять від пізнавальних потреб;  наявність чіткої мети здійснення свідомої самозміни, розуміння й прийняття індивідами всіх без вибору навчальних завдань; зайняття тим, хто навчається, позиції повноцінного суб’єкта діяльності, здатного до самостійного здійснення всіх етапів цієї діяльності: формулювання мети, планування діяльності, реалізації мети й аналізу (оцінки) результатів діяльності; активне засвоєння теоретичних знань, умінь, навичок, способів здійснення розумових дій, цілеспрямоване планування та виконання дій, оволодіння загальними принципами розв’язання проблемних і творчих завдань (учень займає позицію дослідника-творця); рефлексивний характер аналізу власних дій, досвід творчої рефлексії, що є базовими елементами формування та розвитку особистості;

– проблематизація діяльності – проблемне пояснення педагогом навчального матеріалу, що викликає у тих, хто навчається, неабиякі творчі зусилля креативно презентувати власну думку, формулювати висновки, гіпотези та перевіряти їх у конструктивних діалогах з опонентами;

– використання методу навчальних завдань, який полягає в тому, що розв’язання завдання – не в знаходженні певного висновку, а у відшукуванні загальних способів дії, принципів розв’язання цілого класу аналогічних завдань тощо.