Психологічні аспекти використання відео для формування перекладацької компетентності підлітків

Анотація

Мета статті – презентувати типи відеоматеріалів, що фасилітують становлення перекладацької компетентності підлітків; визначити структурні компоненти готовності учнів до перекладацької діяльності.

Методи дослідження. Щодо загальнонаукових методів, то використано такі з них, як індукція, дедукція, аналіз і синтез, методи порівняння та опису, метод обґрунтування тощо.

Результати дослідження. Розглянуто становлення перекладацької компетентності школярів із позицій культурологічного підходу – як процес формування особистісної позиції індивіда з урахуванням усього різноманіття суб’єктивних і об’єктивних чинників, що передбачає реалізацію стратегій управління особистісними ресурсами, потрібними для здійснення перекладу на найбільш фаховому рівні. Становлення перекладацької компетентності школярів також передбачає формування особистісно значущої позиції, яка розуміється нами як система домінуючих ціннісно-смислових ставлень школяра до соціокультурного оточення, самого себе і своєї діяльності.

Отже, концептуальна модель становлення перекладацької компетентності школярів, на нашу думку, обов’язково включатиме готовність учнів до виконання перекладацької діяльності. Формування готовності до здійснення іншомовного спілкування та перекладу стає необхідною передумовою підготовки школярів, які володіють іноземною мовою, вміють увійти в контакт із представниками іншої культури. Готовність до здійснення іншомовного спілкування та перекладу ми розглядаємо як інтегральне особистісне новоутворення, що передбачає високий рівень знань іноземної мови, лінгвокраїнознавства, а також володіння школярем потрібними комунікативними вміннями та навичками.

Ми відносимо стан готовності переважно до інтелектуально-вольових станів, оскільки його провідними характеристиками є прагнення успішно розв’язувати задачі саморозвитку, самовдосконалення, виявляти творчість і впевненість у розвитку своїх здібностей до здійснення перекладу, що можна розглядати як необхідну умову здійснення вольового процесу прийняття перекладацьких значущих рішень, управління своєю поведінкою та діями задля досягнення мети діяльності. Стан готовності школяра до саморозвитку та самореалізації ми розглядаємо як прагнення особистості до подолання внутрішніх протиріч, станів тривожності й когнітивного дисонансу, творчої реалізації планів і програм самоздійснення. Готовність учня до саморозвитку визначається загальними і спеціальними знаннями, вміннями, навичками, психічними процесами, станами і властивостями особистості, врешті-решт – відповідальністю за результати самовдосконалення й особистісного зростання.

Висновки. Обґрунтовано, що готовність до здійснення перекладацької діяльності характеризується різним характером взаємозв’язків її структурних компонентів (когнітивного – знання іноземної мови, лінгвокраїнознавчого – лінгвокраїнознавча компетентність, реалізаційного – комунікативні вміння). Розглядаючи готовність школяра до інтеркультурної комунікації як сукупність окремих значущих показників, ми (з урахуванням діагностичних цілей) визначили характеристику різних рівнів розвитку кожного з показників готовності, які розглядаємо як критеріальну основу для дослідження феномену готовності учнів до здійснення успішної інтеркультурної комунікації. Перший (когнітивний) показник розглянуто в контексті цього дослідження як різний рівень опанування іноземною мовою. Фактично, когнітивний показник готовності, на нашу думку, вміщує лінгвокраїнознавчу компетентність особистості, а також комунікативні вміння школяра й особливості їх використання у перекладацькій діяльності.