Аутосугестивні фонологічні способи навчання старшокласників англійської мови

Анотація

Мета статті – висвітлити сутність комунікативних прийомів навчання, згідно з якими процес навчання є гармонійною моделлю процесу спілкування; досягти комунікативної активності учнів шляхом пропонування її домінуючим законам; розкрити визначення терміна «комунікативна компетентність»; з’ясувати чотири компоненти, що формують комунікативну компетентність особистості у процесі вивчення іноземної мови (граматична компетентність, соціолінгвістична компетентність, компетентність висловлювання, компетентність мовленнєвої стратегії); обґрунтувати методи вивчення іноземних мов відповідно до комунікативного підходу в методології сучасної англійської мови; описати деякі важливі методи автоматичного навіювання англійської мови, які є фонетичними стратегіями й аутосугестивними фонологічними способами навчання.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. У старших класах відбулась актуалізація (акцентуація) знань школярів у визначенні вибору ними власного освітнього шляху, тобто неабияке значення мав рефлексивний компонент аутосугестивної взаємодії школярів. У зв’язку з цим особливого значення набув принцип діалогової рефлексії, що базувався на аналізі речей, предметів або явищ із різних точок зору, часом – протилежних і зовсім несумісних. Окреслений принцип розглядався нами як принцип додатковості, а тому посилення (інтенсифікація) аутосугестивної взаємодії школярів у старшій школі має здійснюватися на основі не антагоністичності внутрішнього й зовнішнього діалогів, а їх поєднання, що актуалізувало значущість моделювання діалогу, діалогічної взаємодії, діалогічного впливу і діалогічної культуровідповідності.

Висновки. Проаналізовано психоаналітичні й культурно-історичні детермінанти організації освітнього процесу в закладах середньої освіти за допомогою аутосугестивної взаємодії. Доведено, що аутосугестивна взаємодія базується на засадах несвідомого або неусвідомленого змісту, коли фрейми чи скрипти, що актуалізуються, фактично не усвідомлюються самою особистістю. Отже, в колективному несвідомому сконцентрований увесь досвід, накопичений людством за всю історію його існування, і цей досвід не можна нівелювати, а лише можна його витіснити у сферу несвідомого. Показано, що саме в несвідомому стародавніх народів – міфах – можна побачити неабияку кількість сюжетів, що надають Дитині особливого призначення: вона виконує роль Месії, для неї підвладні найпотаємніші знання. Отже, стає значною мірою зрозумілим дивовижне знання, яке Дитина у молодшому віці навіть не намагається опанувати. Так, дитяче мовлення характеризується великою мірою егоцентризмом, коли дитина не дбає про співрозмовників, тобто не намагається бути зрозумілою навколишніми, і висловлюється лише для самої себе – її мовлення є суто монологічним. Крім того, мовлення дитини не є повною мірою соціалізованим, спрямованим на самого себе, і ґрунтується не лише на синкретизмі міркування, яке щільно пов’язане із синкретизмом розуміння. Дитина з огляду на деякі зрозумілі для неї слова співрозмовника створює деякий образ теми, часом – помилковий, адже слова не завжди є логічно пов’язаними, і на підставі цієї цілісної для себе схеми опановує новим матеріалом, намагаючись його пояснити з огляду на аналогію з певними, добре знайомими речами. У силу цього дитина, стаючи дорослою, все більшою мірою долучається до суспільного життя, її мовлення стає універсальним, тобто – втрачає свою внутрішню спрямованість, переходячи до форми суто зовнішнього мовлення.