Психологічне дослідження креативності підлітків

Анотація

Мета статті – дослідити рівень розвитку творчого потенціалу студентів – майбутніх учителів іноземної мови, застосувати розроблену нами програму групової діяльності з метою розвитку креативності респондентів, проаналізувати її ефективність.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також експериментальні методи, зокрема, констатувальне дослідження. Використано такі методики: тест «Кола» Е.П. Торренса; авторську методику «Розвиток творчості підлітків» (Михальчук, Eр. Івашкевич & Яцюрик, 2021).

Результати дослідження. Отримано невисокі результати за евристичним і реконструктивно-дослідницьким рівнями. Це свідчить про неабиякі труднощі, що виникли у школярів з: а) виникненням замислу розв’язання задачі; б) розробкою замислу; в) втіленням замислу в діяльності, у спілкуванні з іншими учнями в межах мікрогрупи; г) аналізом та оцінкою результатів власної творчості чи інноваційної діяльності. Це вказує на необхідність організації спеціального навчання підлітків із метою здійснення цілеспрямованих впливів на розвиток їх креативності.

Доведено, що поняття «творчість» є більш загальним, адже воно вміщує в себе, у тому числі, й креативність. Творчість відображає, крім суб’єктивних моментів, також процес узгодження новизни, інновації породжуваної суб’єктом діяльності з існуючим (так званим стереотипним) соціокультурним контекстом.

Творчість розглянуто як взаємодію, що обов’язково призведе до розвитку. Визначено творчість як діяльність, що створює дещо нове, оригінальне, яка входить не тільки в історію розвитку самого творця, але й в історію розвитку науки, мистецтва тощо. Показано, що творчість є виходом за межі вже наявних у людини знань, подоланням певних меж і перешкод. На нашу думку, творчість означає творення нового, тобто йдеться про перетворення у свідомості й поведінці суб’єкта, як породжувані ним, так і відчужені від нього продукти.

Висновки. Запропоновано авторські визначення творчості, що акцентують увагу читача на процесуальному аспекті цієї діяльності. Визначено творчість як творення чогось нового в ситуації, коли проблема-подразник викликає винайдення так званої домінанти, навколо якої концентруються необхідні для розв’язання цієї проблеми суб’єктивні статистики, що потребують обов’язкового звернення до свого минулого досвіду.

Проблему творчості нами розглянуто через поняття інтелектуальної активності – феномену саморуху діяльності, який виявляється в пізнавальній діяльності особистості, що виходить за межі вимог конкретної проблемної ситуації. У цьому виході за межі заданого, у здатності до самостійного продовження пізнання поза вимогами вихідної ситуації, тобто в ситуативно не стимульованій продуктивній діяльності, і приховується таємниця зовнішніх форм творчості, здатність бачити в предметі дещо нове, чого ще не бачать інші. Доведено, що творчий процес – це своєрідна «похідна» інтелекту, переломленого через мотиваційну сферу особистості, яка гальмує або стимулює його прояви. Інтелект, урешті-решт, детермінований діалектичним взаємозв’язком цих двох конструктів. Визначаючи природу творчості, ми зупинилися на іманентному її феномені – творчих здібностях особистості. Вважаємо, що розуміння творчих здібностей людини слід розглядати як своєрідну проекцію невирішеності до кінця проблеми природи творчості. Хоча, на нашу думку, за умов існування всього різноманіття підходів до розв’язання цієї проблеми слід виокремити два основні (або фундаментальні): підхід Б.М. Теплова щодо дослідження творчих здібностей з огляду на індивідуально-психологічні відмінності суб’єктів і підхід Л.С. Виготського стосовно дослідження творчих здібностей з урахуванням особистісних якостей людини.

Визначаючи природу творчості, ми виходимо і з окреслення сутності творчого процесу, і з характеристики самого по собі творчого продукту. Цей огляд цілком збігається з нашим баченням окресленої проблеми, адже за такого підходу постає можливим розглядати феномен креативності не стільки з огляду на константні генетичні нейрофізіологічні особливості homo, творця, скільки з урахуванням психологічних проявів здатності індивіда до самоактуалізації (тобто, його пізнавальної активності). Ми орієнтувалися на позицію щодо розвитку обдарованих і талановитих дітей. Вважаємо, що навчання й розвиток таких дітей створює ідеальну модель творчого розвитку людини, а проблему розвитку креативності слід розглядати в парадигмі діяльності, опосередкованій творчими здібностями суб’єкта.