Проблема психологічної природи внутрішнього діалогу школярів, актуалізована текстовою реальністю

Анотація

Метою нашої статті є: організувати експеримент упродовж 2020-2021 років та встановити взаємозв’язки між діалогічними якостями пізнавальної діяльності та літературним середовищем учнів; висвітлити проблему психологічної природи внутрішнього діалогу школярів, актуалізованого текстовою реальністю.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використовувалися такі емпіричні методи, як експеримент з метою дослідження ефективності групових та індивідуальних форм роботи школярів на уроках, які здебільшого актуалізуються текстовою реальністю або літературним оточенням, організованим вчителем.

Результати дослідження. У статті показано, що без правильного розуміння психологічної природи внутрішнього діалогу не існує і не може існувати ніякої можливості з’ясувати проблему відношення думки до слова, враховуючи всю її реальну ускладненість. Первісним значенням «внутрішнього мовлення» було розуміння внутрішнього мовлення як вербальної пам’яті. В цьому випадку внутрішнє мовлення відрізняється від зовнішнього так, як уява про предмет відрізняється від реального предмета. Саме в такому значенні ми розглядаємо внутрішнє мовлення, вивчаючи, в яких зразках пам’яті – акустичних, оптичних, моторних та синтетичних – реалізується ця згадка слів, чи ставлять знак порівнювання між відтворенням слів по пам’яті та внутрішнім мовленням. При цьому ми дійшли до висновку, що це два зовсім різних процеси, які потрібно розрізняти. Друге трактування внутрішнього мовлення ми пов’язуємо із процесом скорочення звичайного мовленнєвого акту. Внутрішнє мовлення, згідно з таким розумінням, є невимовним, беззвучним, німим мовленням, тобто мовленням поза звуком. Ми визначаємо його як невиявлений у своїй рухомій частині мовленнєвий рефлекс. Отже, ми запропонували термінологічно розмежувати внутрішнє мовлення та внутрішнє говоріння, визначаючи останнім терміном «смисл». Нарешті третє розуміння цього терміну надає внутрішньому мовленню надзвичайно поширеного тлумачення. Внутрішнім мовленням ми називаємо все, що попереджає моторний акт говоріння, всю загалом внутрішню сторону мовлення. Внутрішнє мовлення є швидше не мовленням в прямому значенні цього слова, а розумовою і ефективно- вольовою діяльністю, оскільки вона включає в себе мотиви мовлення та думку, яка виражається в слові.

Висновки. Правильне розуміння внутрішнього діалогічного мислення повинно виходити з того положення, що внутрішнє мовлення є особливим за своєю психологічною природою утворенням, особливим видом мовленнєвої діяльності, який має власні специфічні особливості та знаходиться у складних стосунках з іншими видами мовленнєвої діяльності. Для того, щоб з’ясувати ці відношення внутрішнього діалогу з одного боку до думки, та з іншого боку, до слова, необхідно, перш за все, знайти його специфічні відмінності від тієї чи іншої форми мовленнєвої діяльності та з’ясувати його особливу функцію.