Співвідношення визначень загального та соціального інтелекту в емпіричному дослідженні педагогів закладів дошкільної освіти

Анотація

Мета статті: проаналізувати феноменологічний науковий підхід для характеристики загального інтелекту особистості; окреслити структуру інтелекту як базової загальної категорії, описати проблеми його походження з огляду на базову сутність включати в одне поняття «вічні», «планетарні» проблеми; описати вимірювальний (або тестологічний) науковий підхід для характеристики загального інтелекту людини; запропонувати характеристики теорії асоційованих систем; вивчити проблему загального та соціального інтелекту, проаналізувати співвідношення цих визначень на думку педагогів дошкільних закладів освіти.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у своєму дослідженні ми використовували емпіричні методи, такі як констатувальне дослідження.

Результати дослідження. Доведено, що когнітивний напрямок щодо дослідження соціального пізнання значно збагатив психологію сутності та змісту соціального інтелекту, яка раніше розвивалася в психометричній традиції, а завдяки когнітивній психології фасилітувало актуалізацію понять соціальної репрезентації. Показано, що аналіз існуючих моделей репрезентацій соціального знання свідчить про те, що найбільшу увагу в історії когнітивної психології було приділено саме абстрактним репрезентаціям, а існуючі ментальні моделі (які стосуються як словесних, так і образних форматів презентації інформації) не піддавались систематичній перевірці. Крім того, функціонування зазначених моделей, як правило, відіграє провідну роль у такій галузі соціального пізнання як актуалізація процесів соціальної категоризації і стереотипного мислення, в галузі сприйняття психологічних рис, формування першого враження, розуміння суб’єктів міжособистісної взаємодії тощо. Така ситуація, разом з цим, задає перспективи проведення подальших емпіричних досліджень щодо становлення соціального інтелекту.

Висновки. Показано, що інтеле́кт (від лат. intellectus – відчуття, сприйняття, розуміння, поняття, розум) – якість психіки, що покладена в основу здатності адаптуватися до нових ситуацій, здатності до навчання на основі набутого особистісно значущого досвіду, розуміння і застосування як конкретних, так й абстрактних концепцій до використання своїх знань з метою здійснення впливів на навколишнє середовище та управління ним. Інтелект визначається як загальна здатність особистості до пізнання і розв’язання проблем, задач та завдань, яка об’єднує всі пізнавальні процеси, когніції людини: відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, уяву і мислення.