Типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків

Анотація

Мета статті: дослідити типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було пілотне дослідження.

Результати дослідження. Показано, що діти в сім’ях із контролюючим типом виховання були слухняні, боязкі, не надто наполегливі у досягненні своїх цілей, неагресивні, такі, що підпорядковувалися фасилітативним впливам. За умов змішаного типу виховання дітям є притаманними навіюваність, слухняність, емоційна чутливість, неагресивність, відсутність допитливості, оригінальності мислення, збіднена фантазія. З урахуванням проведеного спостереження ми виділили три типи батьківських взаємостосунків, патогенних для емоційного розвитку дитини: 1. Емоційне нівелювання, тобто байдуже ставлення до дитини, небажання задовольняти її фізичні та психічні, прихологічні потреби, експлікація прагнення проводити більше часу без присутності дитини. Сюди відносяться жорстока поведінка, коли поряд з байдужістю батьки завдають дитині певні фізичні травмування. Серед причин такого становища постають фінансові труднощі, подружні конфлікти та психічний інфантилізм дитини. 2. Гіперопіка. Цей стиль поведінки з дитиною в свідомості батьків приховується несвідомим «відкиданням» особистості дитини. Почуття провини, у зв’язку з цим «відкиданням», нерідко виникає у батьків, чия дитина сильно і постійно хворіє. 3. Поведінка з дитиною відбувається за типом бінарного зв’язку. Дитина цілковито, повною мірою, також й емоційно залежить від батьків

Висновки. Нами запропоновано класифікацію батьківського ставлення до дітей, які страждають на неврози, неврозоподібні стани, психопатії та акцентуації характеру: 1. Потураюча гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги сім’ї, і сім’я прагне максимальною мірою повно задовольнити її потреби. 2. Домінувальна гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги батьків, які віддають їй багато часу і сил, водночас позбавляючи її самостійності, ставлячи перед нею численні обмеження та заборони. 3. Емоційне заперечення: ігнорування потреб дитини, нерідко жорстоке поводження з нею. 4. Підвищений рівень моральної відповідальності: у вихованні поєднуються підвищені моральні вимоги до дитини, яка потерпає від неуваги та нестачі турботи з боку батьків. 5. Жорстока поведінка: батьки не прагнуть задовольнити потреби дитини, але при цьому практикують великою мірою жорстокі покарання за найменші провини. 6. Бездоглядність: дитина надана сама собі, батьки не цікавляться нею і не контролюють її. Недолік опіки та контролю по відношенню до дитини розцінюється нами як гіпопротекція.