Опитувальник саморефлексії: дискусійні результати змістовної валідності

Анотація

Метою дослідження є емпіричне обґрунтування можливості психологічної діагностики саморефлексії як здатності особистості до самоздійснення.

Методи. Апробація опитувальника саморефлексії була реалізована шляхом оновлення даних надійності і валідності методики рефлексивності, яку було розроблено нами на теоретичній основі опису компонентів рефлексивності Л.І. Пономаренко. Для опису змістової валідності опитувальника саморефлексії було застосовано опитувальники екзистенційної здійсненності і особистісного самоздійснення, шкала саморефлексії і інсайту, шкала самооцінки, опитувальники психологічних ресурсів. Застосовані методи математико-статистичного аналізу: кореляційний, порівняльний, багатофакторний, класифікаційний, кластерний аналіз, аналіз причин та ефектів.

Результати дослідження. Підтверджено, що дескрипторами саморефлексії є такі: відстороненість, позитивна дисоціація, гностична компетентність, артикульованість, лабільність, оригінальність, критичність, когнітивність. Внутрішня узгодженість шкал опитувальника є високою (r=0,37-0,60; p < ,01)). Структуру восьми дескрипторів методики описує однофакторноа емпірична модель, що пояснює 57% дисперсії у групі. Найвпливовішими предикторами загального рівня саморефлексії виявлено такі, як лабільність (ранг 100), позитивна дисоціація (ранг 98), артикульованість (ранг 89), когнітивність (ранг 82). Виокремлено три типи саморефлексії. Визначено зв’язки дескрипторів саморефлексії і виявів самосвідомості (самооцінка, Я-концепція), також з особистісним екзистенційним самоздійсненням, психологічними ресурсами, показниками ціннісно-смислової сфери особистості. Результати змістової валідності дали змогу увиразнити виокремлений феномен емпіричної реальності як саморефлексію.

Висновки. Саморефлексію схарактеризовано як здатність суб’єкта до особистісного самоздійснення, способом впізнавання себе в результаті прийняття співвідношення власних інтерпретованих доступними можливостей та цілями бажаного психологічного благополуччя. Вказане співвідношення уможливлюється реалізацією внутрішньої роботи особи над собою, яка виявляється у зменшенні, як упереджено самообмежувального ставлення щодо здійсненності власних можливостей, так і авторитарно-егоїстичного ставлення щодо інших. Головним виявом саморефлексії є критичність, що задає співвідношення власних інтерпретованих можливостей і реалій наявної ситуації, за якого неупередженість суб’єкта надає йому змогу бути готовим «прочитати особисте послання» у наявних життєвих умовах. Виведено, що саморефлексія дає змогу особистості визначити реалістичну «версією самої себе» в результаті певного прожитого досвіду, тому функція саморефлексії є моніторинговою.