КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ТА ПРИРОДА КОНСТИТУЦІЙ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2019.191729Ключові слова:
сучасний український конституціоналізм, конституційний лад, конституція, перетворення конституції, конституційне законодавство, конституційно-правова реформа, культура, правова культура.Анотація
Метою статті є з’ясування місця та ролі культури у процесі формування основ конституціоналізму в державі та зокрема Конституції як Основного Закону держави. Методологічну основу складає постпозитивістська методологія дослідження проблем сучасного українського конституціоналізму, яка є упорядкованою системою взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості конституціоналізму та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними структурними елементами. Наукова новизна полягає у тому, що в робота є комплексним науковим дослідженням сучасної української науки, в якому обґрунтовано цілісну наукову теорію культурних факторів у Основному Законі, покликану розуміти й пояснювати науку конституційного права виходячи з певних концептуальних основоположень. Висновки. Саме Конституція є тим фундаментом, який визначає формування і розвиток правової культури в державі. Тому ми повинні керуватися правилом: яка Конституція країни, така і її правова культура. Крім того, вважаємо, що, на жаль, конституційний процес сьогодні надто політизований. На нашу думку, триває найгостріша політична боротьба за прийняття зручної для однієї з сторін форми конституції. А фактично – за владу – всі хочуть максимум влади. У тому числі й через проведену якимсь чином свою Конституцію. Однак Основний Закон повинен прийматися не з кон’юнктурних міркувань політичної доцільності, а бути повноцінним юридично вивіреним документом з урахуванням досягнень світового правознавства, з найсуворішим дотриманням усіх передбачених юридичних процедур. Адже конституція повинна бути головним документом держави, принаймні, на десятиріччя.
Посилання
Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Часть общая. Тома 1-2. Москва. 2000. 611 с.
Ewenson N. Two Brasilian Capitals: Architecture und Urbanism in Rio de Janeiro and Brasilia. New Haven: 1975. 212 р.
Авакьян С. А. Конституция России: природа, эволюция, современность: 2-е изд. Москва: РЮИД, “Сашко”, 2000. 510 с.
Шадрин В. В. Конституция как основа формирования и развития правовой культуры в России. Молодой ученый. 2015. №6. С. 523-526. URL https://moluch.ru/archive/86/16214/ (дата звернення: 11.07.2019).
Юдин Ю. Л. Конституции. Конституционное право развивающихся стран : предмет, наука, источники / отв. ред. В. Е. Чиркин. Москва: Юридическая литература, 1987. С. 38 – 42.
Фарберов Н. П. Новая Конституция СССР — манифест эпохи строительства коммунизма. Конституция развитого социализма. Москва: Восход-А, 1979. С. 67-81.
Бєлов Д.М. Парадигма українського конституціоналізму. Монографія. В. Березний: РК «Євростандарт», 2011. 400 с.
Redlich N., Schwartz В., Attanasio J. Understanding Constitutional Law. Matthew Bender/Irwin, 1995. 211 р.
Reiman J. The Constitution, Rights, the Conditions of Legitimacy. Constitutionalism. The Philosophical Dimension / Ed. by Alan S. Rosenbaum. Westport (Conn.), 1988. P. 132-139.
Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 1. Москва: Политиздат, 1991. 270 с.
Ленин В. И. Полн. собр. соч. Т. 36. Москва: Политиздат, 1980. 512 с.
Бєлов Д.М. Структура та зміст конституції: окремі аспекти. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Випуск 14. Частина 1. Ужгород: «Ліра». 2010. с. 80-87.
Салыгин Е. Н. Теократическое государство. Москва: Юридическая литература, 1999. 90 с.
Лукьянова Е. А. Значение Конституции СССР 1977 г. в развитии источников российского государственного права. Государство и право. 2001. № 4. с. 22 – 27.
Селіванов В. Право і влада суверенної України : методологічні аспекти. Київ: Юридична думка, 2002. 211 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.