ЕСТЕТИЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР СУЧАСНОГО ІКОНОПИСУ
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2019.191821Анотація
Метою статті є висвітлення естетичного і соціального підходів до вивчення та інтерпретації сучасного східнохристиянського іконопису. Методологічною основою дослідження є контекстуальний підхід із застосуванням компаративного методу та методу систематизації. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному мистецтвознавстві систематизовано найрельєфніші концепції, що характеризують розвиток східнохристиянської іконописної традиції в наш час. В роботі враховані ключові ідеї провідних вітчизняних та західних науковців в цій галузі. Висновки. В межах теорії мистецтва сучасна іконописна традиція, як жанр живопису, неодмінно пов’язується вченими з середньовічною візантійською та поствізантійською культурною спадщиною. Хоча ідеї різних авторів щодо перспективи та канонічності ікони в наш час часто різняться, всіх їх об’єднує віддаленість в часі від середньовічної, «правдивої» іконописної традиції, до якої вони апелюють. Якщо деякі дослідники оцінюють сучасний іконопис як некритичний консерватизм і навіть відмовляють іконі в існуванні, їм опонують інші, констатуючи, що сьогоднішня затребуваність іконопису базується не стільки на естетичному, скільки на соціальному підґрунті. Якщо естетична аргументація сучасного іконопису тісно пов’язана з богословським та релігійно-естетичним дискурсом, соціальний вимір іконопису полягає в тому, що він відіграв і продовжує відігравати помітну роль у розбудові національної пам’яті у Східній Європі##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.