Вплив особистісних чинників на процес фасилітативної взаємодії

Анотація

дії, що найбільшою мірою ефективно впливають на успішність реалізації діяльності суб’єкта взагалі та пізнавальної діяльності зокрема.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. Доведено, що певні непорозуміння у сприйнятті завдання або задачі є основним чинником, що впливає на фа­силітативну взаємодію. Іншим чинником, який може опосередковано зу­мовити ефект присутності сторонніх спостерігачів, є стан збудження, у якому перебуває людина на момент виконання певного завдання або задачі. Зазначено, що досить сильний рівень збудження суттєво знижу­ється у присутності сторонніх, а слабкий рівень, навпаки, посилюється. Отже, присутність сторонніх осіб, як правило, полегшує виконання про­стого завдання і погіршує розв’язання складного, не зрозумілого або не опанованого суб’єктом. Інший чинник, який треба брати до уваги, – це взаємозв’язок між порушенням, викликаним присутністю спостерігачів або учасників спільної діяльності, й виконанням цієї діяльності, що вима­гає чіткої координації рухів або неабияких зусиль із боку особистості.

Визначено навички «емотивного викладання», які можна назвати техніками педагогічної фасилітації (базуються на емпатії, повазі, щи­рості): 1) педагог ігнорує емоційні прояви своїх учнів, викликаючи тим самим їх агресію; висловлювання педагога, як правило, не відповідають почуттям, вони не є щирими, за винятком окремих випадків, коли вони засуджують і звинувачують школярів; 2) педагог реагує не на справжні почуття учня, а на ті, які він сам йому навіює; у власних висловлюваннях він лише інколи буває щирим, але позитивні емоції намагається не вияв­ляти; 3) педагог реагує лише на поверхневі почуття учня, але робить це досить точно і часто; не боїться висловлювати як позитивні, так і не­гативні почуття, але не підтверджує це вголос, висловлює свої почуття у невербальний спосіб; 4) педагог реагує на приховані, глибинні почуття кожного учня, тим самим допомагаючи школярам усвідомити, чому вони відчувають саме те, що вони відчувають; дає щиру реакцію як на вер­бальному, так і на невербальному рівні, як позитивну, так і негативну оцінку, при цьому негативна оцінка жодним чином не принижує почуття власної гідності учня.

Висновок. Виокремлено такі особистісні чинники, які зумовлюють ефективність здійснення фасилітативної взаємодії: помірний рівень тривожності особистості; неповне (часткове) розуміння сформульова­ного вчителем завдання або задачі; середній рівень нервового збудження, який сприяє прийняттю фасилітативної взаємодії у процесі виконання діяльності; емотивна презентація контексту завдання або задачі чи емотивне викладання навчального матеріалу в разі здійснення педаго­гічної фасилітації; компресування сфери авторитетного впливу дорос­лих; взаєморозуміння учасників фасилітативної взаємодії; взаємне при­йняття індивідуальних психологічних властивостей один одного; уміння поставити себе на місце інших, ідентифікуватися з ними; довіра до учас­ників фасилітативної взаємодії; актуалізація суб’єктності особистості (у цьому випадку неабияку роль відіграють суб’єктивні параметри особи­стості педагога, які осмислюються й обов’язково враховуються учнями); формування значущого психологічного статусу особистості.