Вплив особистісних чинників на процес фасилітативної взаємодії

Автор(и)

  • Наталія Хупавцева Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне, Україна https://orcid.org/0000-0002-8883-7686

DOI:

https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-49.363-385

Ключові слова:

фасилітативна взаємодія, особистісні чинники, три¬вожність, розуміння завдання або задачі, нервове збудження, емотивна презентація контексту, індивідуальні психологічні властивості.

Анотація

дії, що найбільшою мірою ефективно впливають на успішність реалізації діяльності суб’єкта взагалі та пізнавальної діяльності зокрема.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. Доведено, що певні непорозуміння у сприйнятті завдання або задачі є основним чинником, що впливає на фа­силітативну взаємодію. Іншим чинником, який може опосередковано зу­мовити ефект присутності сторонніх спостерігачів, є стан збудження, у якому перебуває людина на момент виконання певного завдання або задачі. Зазначено, що досить сильний рівень збудження суттєво знижу­ється у присутності сторонніх, а слабкий рівень, навпаки, посилюється. Отже, присутність сторонніх осіб, як правило, полегшує виконання про­стого завдання і погіршує розв’язання складного, не зрозумілого або не опанованого суб’єктом. Інший чинник, який треба брати до уваги, – це взаємозв’язок між порушенням, викликаним присутністю спостерігачів або учасників спільної діяльності, й виконанням цієї діяльності, що вима­гає чіткої координації рухів або неабияких зусиль із боку особистості.

Визначено навички «емотивного викладання», які можна назвати техніками педагогічної фасилітації (базуються на емпатії, повазі, щи­рості): 1) педагог ігнорує емоційні прояви своїх учнів, викликаючи тим самим їх агресію; висловлювання педагога, як правило, не відповідають почуттям, вони не є щирими, за винятком окремих випадків, коли вони засуджують і звинувачують школярів; 2) педагог реагує не на справжні почуття учня, а на ті, які він сам йому навіює; у власних висловлюваннях він лише інколи буває щирим, але позитивні емоції намагається не вияв­ляти; 3) педагог реагує лише на поверхневі почуття учня, але робить це досить точно і часто; не боїться висловлювати як позитивні, так і не­гативні почуття, але не підтверджує це вголос, висловлює свої почуття у невербальний спосіб; 4) педагог реагує на приховані, глибинні почуття кожного учня, тим самим допомагаючи школярам усвідомити, чому вони відчувають саме те, що вони відчувають; дає щиру реакцію як на вер­бальному, так і на невербальному рівні, як позитивну, так і негативну оцінку, при цьому негативна оцінка жодним чином не принижує почуття власної гідності учня.

Висновок. Виокремлено такі особистісні чинники, які зумовлюють ефективність здійснення фасилітативної взаємодії: помірний рівень тривожності особистості; неповне (часткове) розуміння сформульова­ного вчителем завдання або задачі; середній рівень нервового збудження, який сприяє прийняттю фасилітативної взаємодії у процесі виконання діяльності; емотивна презентація контексту завдання або задачі чи емотивне викладання навчального матеріалу в разі здійснення педаго­гічної фасилітації; компресування сфери авторитетного впливу дорос­лих; взаєморозуміння учасників фасилітативної взаємодії; взаємне при­йняття індивідуальних психологічних властивостей один одного; уміння поставити себе на місце інших, ідентифікуватися з ними; довіра до учас­ників фасилітативної взаємодії; актуалізація суб’єктності особистості (у цьому випадку неабияку роль відіграють суб’єктивні параметри особи­стості педагога, які осмислюються й обов’язково враховуються учнями); формування значущого психологічного статусу особистості.

Біографія автора

Наталія Хупавцева, Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

Кандидат психологічних наук, доцент

Посилання

Браже Т. Г. Современная аттестация учителей: цели и тенденции. Пе¬дагогика. 1995. № 3. С. 69–73.

Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации. Москва : Изд-во Московского университета, 1990. 183 с.

Ерецкий М. И. Совершенствование обучения в техникуме. Москва : Высшая школа, 1988. 264 с.

Ингенкамп К. Педагогическая диагностика. Москва : Педагогика, 1991. 240 с.

Кларин М. В. Педагогическая технология в учебном процессе: анализ зарубежного опыта. Москва : Знание, 1989. 80 с.

Кудрявцев В. Т. Проблемное обучение: истоки, сущность, структура, перспективы. Москва : Знание, 1991. 79 с.

Левитан К. М. Личность педагога: становление и развитие. Саратов : Изд-во Саратовского университета, 1991. 168 с.

Лернер И. Я. Развивающее обучение с дидактических позиций. Педаго¬гика. 1996. № 2. С. 7–11.

Максименко С., Ткач Б., Литвинчук Л., Онуфрієва Л. Нейропсихо¬лінгвістичне дослідження політичних гасел із зовнішньої реклами. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика. 2019. № 26 (1). С. 246–264. URL : https://psycholing-journal.com/ index.php/journal/article/view/715.

Малштейн Л. К. Формы активного обучения. Свердловск : СИПИ, 1991. 76 с.

Мартене Р. Социальная психология и спорт. Москва : Физкультура и спорт, 1979. 176 с.

Махмутов М. И. Теория и практика проблемного обучения. Казань : Таткнигоиздат, 1972. 351 с.

Мескон М. Х. Основы менеджмента. Москва : Дело ЛТД, 1994. 702 с.

Наин А. Я. Обучение как управляемый процесс. Челябинск : Челябинс¬кий государственный институт физической культуры, 1990. 63 с.

Орлов А. Б. Фасилитатор и группа: от персонального к трансперсо¬нальному общению. Московский психотерапевтический журнал. 1994. № 2. С. 8–13.

Роджерс К. Р. Эмпатия. Психология эмоций. Тексты. Москва : МГУ, 1984. С. 234–238.

Фейгенберг И. М. Проблемные ситуации и развитие активности личности. Москва : Знание, 1981. 48 с.

Zajonc, R., & Sales, S. (1966). Social facilitation of dominant and subordinate responses. Journal of Experimental Social Psychology, 2, 160–168.

Zajonc, R. (1965). Social facilitation. New York : Science. Р. 269–274.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-05-26

Як цитувати

Хупавцева, Н. (2020). Вплив особистісних чинників на процес фасилітативної взаємодії. Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології", (49), 363–385. https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-49.363-385