Психологічний контент фасилітативної взаємодії

Анотація

Мета статті – визначити основні характеристики фасилітативної взаємодії, висвітлити соціально-генетичний механізм фасилітації як механізм культурної передачі інформації, окреслити принципи фасилітативної взаємодії у процесі міжособистісного спілкування, представити фасилітацію як феномен міжособистісного спілкування, що значно підвищує продуктивність навчання чи виховання суб’єктів навчально-виховного процесу завдяки їх гармонійному, демократичному стилю спілкування і толерантним, емпатичним якостям особистості учителя.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. Доведено, що фасилітація є феноменом міжособистісного спілкування, який значною мірою підсилює продуктивність навчання або виховання суб’єктів освітнього процесу за рахунок їх гармонійного, демократичного стилю спілкування і толерантних, емпатійних якостей особистості педагога. Фасилітативне спілкування породжує найбільшою мірою позитивні мотиви, а такі мотиви навчання, своєю чергою, створюють позитивні передумови не тільки до прийняття школярем певної свідомої позиції («І я це можу» або «І я це зможу»), а й до гармонійної пізнавальної діяльності з метою опанування новими знаннями, уміннями, навичками, завдяки чому в нього формується бажання вчитися. Учителі-фасилітатори мають ніби «провокувати» самостійність і створювати передумови для відповідальної свободи тих, хто навчається. Ці моменти обов’язково мають бути враховані у разі складання педагогами навчальних планів і програм, під час формулювання навчальних цілей і впродовж оцінювання результатів навчальної роботи. Усе це створюватиме найбільшою мірою сприятливі передумови для самостійного й осмисленого навчання школярів, активізуючи їх пізнавальні мотиви, стимулюючи допитливість, що, насамперед, актуалізуватиме прояви солідарності й кооперації, взаємодії та взаємодопомоги в навчальній роботі, сприяючи становленню активної особистісної позиції і самореалізації педагогів. Усе це, своєю чергою, фасилітує високий рівень когнітивного функціонування, всієї освітньої парадигми тощо.

Показано, що реформа освітньої системи має ґрунтуватися на перебудові сталих особистісних настановлень учителя, які експлікуються у процесах його міжособистісної взаємодії з учнями. Виокремлено три основні настановлення учителя-фасилітатора: Перше – «істинність» і «відкритість»; друге настановлення описується в термінах «прийняття» й «довіри»; і, нарешті, третє настановлення позитивно корелює з «емпатійним розумінням».

Виокремлено певні компоненти фасилітації, які створюють такий мікроклімат у колективі, що забезпечуватиме особистісне зростання і розвиток. Зазначено, що першим компонентом фасилітації є справжність, «природність», щирість особистості. Указано, що ще одним компонентом фасилітації є конгруентність. Іншим компонентом фасилітації є емпатійне розуміння. Доведено, що фасилітативна взаємодія є досить специфічним, активним різновидом переходу поведінкових патернів у стійкі сенсові структури, що забезпечують зміну особистості як школяра, так і самого педагога.

Висновки. Показано, що основні положення фасилітативного підходу полягають у тому, що, по-перше, внутрішня природа (або сутність) людини є винятково позитивною, конструктивною, моральною і соціальною, а, по-друге, ця природа починає експлікувати себе кожен раз, коли у взаємостосунках цієї особистості з іншою людиною (або іншими людьми) існує атмосфера безумовного позитивного прийняття, емпатійного розуміння і конгруентної самопрезентації.

Доведено, що фасилітативний підхід наголошує, що людина вміщує неабиякі ресурси для самопізнання, зміни власної Я-концепції, цілеспрямованої поведінки, а цілковите опанування цими ресурсами постає можливим лише в тому випадку, якщо в суспільній групі створюється позитивний мікроклімат, що фасилітуватиме становлення психологічних настановлень.