Неповна сім’я як чинник вживання старшокласниками психоактивних речовин

Анотація

Мета статті – окреслити негативний вплив розпаду сім’ї на взаємо­стосунки батьків і дітей; описати психологічні типи взаємостосунків батьків і дітей; виокремити психологічні чинники дезадаптивних взає­мостосунків одного з батьків і старшокласника в неповній сім’ї.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. У яко­сті емпіричних методів обрано методи анкетування й інтерв’ювання.

Результати дослідження. Зазначено, що нерідко наслідком розпаду сім’ї є зміна ставлення дитини до своєї матері. Іноді у неї виникає до­сить-таки загострене почуття жалості й ніжності до неї; в інших ви­падках дитина звинувачує матір у розірванні стосунків із батьком, тим більше, якщо в ньому дитина бачить і цінує такі якості та властивості характеру, які не помічає мати. Або, навпаки, дитина може не помічати ті сторони батьківського характеру, які стали джерелом розчарування для її матері. Унаслідок цього дитина починає досить-таки критично ставитися до матері й, таким чином, за своєю суттю ніби «втрачає» для себе і другого з батьків. Збільшення відстані між дитиною та бать­ками має місце й тоді, коли мати, пригнічена своїм горем і новими до­датковими турботами, не знаходить достатньо часу для занять із ди­тиною. Нерідко буває й так, що дитина в таких випадках розглядається покинутою мамою як зайвий тягар, що суттєво ускладнює її подальші життєві перспективи. У результаті цього виникає доволі грубе, часом – зовсім несправедливе ставлення матері до дитини, що, своєю чергою, вкрай згубно позначається на її моральному розвитку, втім, як і несамо­вита материнська любов або любов-жертва, що нерідко виникає в такій ситуації і не знає розумних меж.

Доведено, що у новоствореній сім’ї також нерідко виникають неаби­які труднощі адаптації дітей до нових умов життєдіяльності. Дитина в старшому шкільному віці вирізняється психікою, яка ще не цілковито сформована, якій легко завдати шкоду. Дитині, як правило, нелегко звик­нути до вітчима або мачухи, і сам процес психологічної адаптації часом набуває тривалого і болісного характеру. Досить часто підозріле, нас­торожене, а іноді – й узагалі вороже ставлення до нового батька чи ма­тері зникає упродовж тривалого періоду часу, навіть якщо один із бать­ків виявляє максимальну увагу до дитини. У багатьох же випадках сімейні взаємостосунки залишаються деструктивними.

Висновок. Психологічними чинниками дезадаптивних взаємосто­сунків одного з батьків і старшокласника в неповній сім’ї ми вважаємо такі, як: нездорова, конфліктна обстановка в сім’ї; ситуація розірвання шлюбу, яка значно загострює саме негативні характеристики подруж­жя, актуалізує атмосферу взаємної неприязні, ненависті, образ і взаєм­них звинувачень, що не може не позначитися на світовідчутті дитини, її етично-моральних переконаннях, поглядах, настановленнях, ставлен­ні до оточуючих; поганий психічний і (або) фізичний стан жінки-матері; негативний сімейний досвід матері; неіснування (або існування досить незначного) впливу в родині з боку чоловіка (в тому числі – й чоловічого авторитету); вживання старшокласниками психоактивних речовин.