Життєстійкість та її зв’язок із цінностями особистості

Abstract

У статті розглянуто феномен життєстійкості та його зв’язок із ціннісними аспектами особистості. Життєстійкість аналізується як основний ресурс перетворення життєвих подій у нові можливості всупереч зовнішнім негараздам. Визначено, що життєстійкість є психологічним аналогом життєвої сили людини, що відображає ступінь подолання нею певних стресових ситуацій. Американські психологи Д. Кобейса та С. Мадді вперше представили концепцію життєстійкості та дослідили, що цей феномен складається з трьох складових: залученості, контролю та прийняття ризику. З’ясовано, що таке розуміння явища життєстійкості розширює існуючу традиційну ідею, яка переважно зводиться до трикомпонентної структури та визначає вміння підтримувати здоров’я, оптимальний рівень працездатності й активності в стресових умовах. Найважливішим психологічним атрибутом зазначеного явища є його функціонування як відкритої динамічної системи на основі самоорганізації та самовизначення. Визначено, що життєстійкість може бути чинником оптимальної самореалізації та психологічної якості життя людини і ключовою особистісною змінною, що опосередковує вплив стресових чинників на соматичне здоров’я та на успіх діяльності особистості.

Представлено результати емпіричних досліджень компонентів життєстійкості, що формуються та розвиваються як цілісне особистісне утворення. Виявлено взаємозв’язок життєстійкості з цінностями особистості. Проведено кореляційний аналіз компонентів життєстійкості з такими важливими особистісними параметрами, як: цінності, цілі, смисли, психологічне благополуччя і показники самоставлення, самоприйняття, самовпевненість і самоефективність та виявлено, що життєстійкість є тією установкою, яка надає життю цінності та смислу в будь-яких ситуаціях. Отримані результати дали змогу встановити, що життєстійкість має тісні зв’язки з цінностями особистості, що проявляються як особливе ставлення людини до себе й оточуючого світу.