Інтерсуб’єктність та мотиваційна сфера в юнацькому віці

Abstract

У статті розглянуто особливості інтер суб’єктності та мотиваційної сфери в ранній юності. Здійснено аналіз поняття інтерсуб’єктності через призму культурно-історичного (Л. С. Виготський), суб’єктного (С. Л. Рубінштейн, Л. І. Анциферова, А. В. Брушлінський) та вчинкового (В. А. Роменець) підходів. Інтерсуб’єктність розуміється як така особлива форма людської взаємодії, що має у своєму процесі та результаті потенціал для особистісного розвитку. Аргументовано позицію, що у механізмі інтеріоризації лежить значний пояснюючий потенціал для розуміння психологічної природи розвитку психічного, а поняття інтерсуб’єктності окреслює конкретні межі й умови розвитку, викликаного взаємодією між людьми. Доведено, що природа інтерсуб’єктності пов’язана з розвитком людського потенціалу завдяки джерелам активності, які людина відкриває у взаємодії з іншими людьми. Наголошено, що принциповим для інтерсуб’єктності є те, що це такий вид взаємодії, який призводить до зростання рівня суб’єктності учасників інтеракції. Зауважено, що дуже важливо досліджувати взаємозв’язок інтерсуб’єктності з мотиваційною сферою особистості. Проведене емпіричне дослідження охопило 131 учня ліцею (період ранньої юності). Указано, що дослідження включало в себе методику дослідження інтерсуб’єктності (М. М. Наконечна), яка зараз знаходиться на етапі стандартизації, але попередні дослідження з використанням методики показали її задовільний рівень придатності (альфа Кронбаха α = 0,777). Зазначено, що кореляційний аналіз даних засвідчив зв’язок інтерсуб’єктності з мотивацією досягнення успіху та комунікативними мотивами. Виявлено, що негативна кореляція існує між інтерсуб’єктністю та шкалою «Мотиваційний полюс невизначений».