Теорія вищої нервової діяльності І. П. Павлова

Abstract

Автором зроблено огляд теорії вищої нервової діяльності І. П. Павлова. Акцентовано, що головний принцип роботи великих півкуль, як довів І. П. Павлов, – утворення тимчасових нервових зв’язків або умовних рефлексів. Зазначено, що процеси, які відбуваються у великих півкулях головного мозку, постійно прагнуть до об’єднання, до стереотипної об’єднувальної діяльності, а безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються і завершуються утворенням динамічного стереотипу. Показано, що людина, автоматизуючи свої дії, виробляє навички та звички, які полегшують здійснення свідомо спрямованої діяльності, де головну роль відіграють динамічні стереотипи. З’ясовано, що вироблення і перероблення динамічного стереотипу потребують великої роботи нервової системи, яка може відбуватися впродовж тривалого часу і залежить від складності самої діяльності, а також від індивідуальності та стану тварини або людини. Зазначено, що вироблення та підтримання динамічного стереотипу завжди пов’язуються з певними переживаннями. Встановлено, що нервові процеси, що відображаються в півкулях головного мозку при становленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів, вони зумовлюють їхній характер та інтенсивність. Указано, що почуття труднощів, бадьорості й стомленості, задоволення і засмученості, радості й відчаю тощо мають своїм фізіологічним підґрунтям зміни, порушення старого динамічного стереотипу або складність встановлення нового. З’ясовано, що динамічний стереотип краще утворюється тоді, коли подразники діють у певній системі, певній послідовності та у певному порядку. Підтримується динамічний стереотип шляхом дотримання певного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності.