Генетична епістемологія Ж. Піаже

Abstract

Проаналізовано, що до ключових постатей, які визначали становлення генетичної психології, належить швейцарський психолог Жан Піаже, який вказував, що генетична психологія стосується індивідуального розвитку дитини, її онтогенезу. З’ясовано, що значним досягненням Піаже слід вважати створення ним особливого методу дослідження – клінічної бесіди, застосування якого дозволяє вивчати не зовнішні прояви (симптоми) психічних явищ, а відкривати і розгортати внутрішні процеси, які лежать в їх продукті і зумовлюють їхню появу та функціонування. Показано, що Піаже характеризував розвиток як рух від егоцентризму до інтелектуальної децентрації, і його плин уявляв у формі послідовних угрупувань, що витікають одне з одного. Аргументовано, що теорія Піаже залишається однією з найбільш ґрунтовних систем концептуально-методологічних уявлень щодо генези психіки, а особливої значущості їй надає те, що вона побудована на основі численних емпіричних даних, що є, на жаль, швидше, винятком для сучасної психології. Зроблено ви- сновок, що генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж. Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження виникнення психічних явищ; їхнє походження; становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах; функціонування; відродження втрачених дієвих функцій цих явищ. З’ясовано, що багатогранність поняття «генетична психологія» полягає в охопленні ним трьох більш-менш глибоких аспектів змісту, які взаємопроникають один в одного: психічний розвиток людини відбувається впродовж її діяльності; комплекс наукових знань, надбаних людством у процесі виробничої, культурної, суспільної та художньої діяльностей; система наукових знань створюється через впровадження в психологію наукових методів і особливо експерименту, в результаті чого вона набуває статусу науки вироблення нового знання.