Спілкування батьків і дітей як фактор розвитку особистості дитини

Abstract

У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану розробки проблеми впливу спілкування батьків і дітей на формування особистісних якостей дитини. Визначено, що кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість. Доводиться, що дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. За- значено, що спілкування з дорослими виступає як джерело та рушійна сила психічного розвитку дитини, визначає внутрішній план дій дитини, сферу її емоційних переживань, пізнавальну активність, довільність та волю, самооцінку та самосвідомість, спілкування з ровесниками. Констатовано, що у процесі спілкування з батьками дитина отримує інформацію про предмети, явища навколишнього світу, знайомиться з їх властивостями та функціями, набувається інтерес дитини до пізнання. Зазначено, що стиль спілкування батьків з дітьми впливає на формування психологічних особливостей дошкільника. Доведено, що спілкування дитини з близькими дорослими та ровесниками є не тільки умовою, але й основою формування ставлення до самого себе, інших людей, предметного світу, тобто тих стосунків, які і складають системотворчий компонент особистості. Зроблено висновок, що поза спілкуванням неможливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій, її особистісне становлення. Отже, пошук причин порушень особистісного розвитку дитини повинен обов’язково стосуватися дослідження різних сторін спілкування, порушення якого і є причинами тих чи інших проблем в особистісному розвитку дитини.