Вплив сімейного виховання на формування навичок спілкування в дітей

Abstract

У статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми впливу сімейного виховання на формування навичок спілкування у дітей. Теоретично встановлено, що спілкування є одним із важливіших факторів психічного розвитку дитини з перших днів життя. Зазначено, що в дошкільному віці послідовно змінюють одна одну чотири форми спілкування дитини з дорослими: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне; а також три форми спілкування з однолітками: емоційно – практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове. Доведено, що зміст та мотиви спілкування, комунікативні навички і вміння поступово змінюються. Констатовано, що дитина вибірково відноситься до дорослих, поступово починаючи розуміти свої стосунки з ними: як вони ставляться до неї, чого чекають від неї, як вона відноситься до них і чого чекає від них. Показано, що інтерес до однолітка з’являється дещо пізніше. Спілкування дитини з однолітками складається в різних об’єднаннях. Встановлено, що на розвиток міжособистісних відносин впливає характер діяльності і наявність у дитини умінь її виконувати. Зазначено, що показниками благополуччя для розвитку особистості дитини є: задоволення від спілкування з близькими людьми; впевненість у своїх силах, задоволення собою; вміння бачити свої недоліки і здатність просити допомоги в оточуючих; відчуття свободи, автономність у спілкуванні з батьками; розвинуті комунікативні навички. Виявлено, що група дошкільного закладу – це перше соціальне об’єднання дітей, у якому вони мають різний соціальний статус. В дошкільному віці виявляються дружні і конфліктні взаємовідносини, виділяються діти, що відчувають труднощі у спілкуванні. Зроблено висновок, що для того, щоб допомогти дитині у рішенні комунікативних проблем, необхідно зрозуміти їхні причини. До них відносяться: неблагополуччя у сімейних стосунках, що виявляється у непослідовності та суперечностях у вихованні. Встановлено, що неправильна побудова взаємостосунків з дітьми в сім’ї, неврахування їхніх психологічних індивідуальних особливостей у спілкуванні зумовлюють формування таких якостей: сором’язливість, тривожність, гіперактивність, які, в свою чергу, ускладнюють контакти не лише з дорослими, а й з однолітками.