Психологічна ресурсність у структурі суб’єктності особистості

Abstract

У статті наведено результати теоретичного аналізу та систематизування результатів емпіричного дослідження контекстуальної відповідності психологічної ресурсності до таких феноменів суб’єктного досвіду, як життєстійкість та життєві завдання. Проблему рівня вияву психологічної ресурсності у структурі суб’єктності сформульовано з погляду здатності людини до самовизначення. Психологічну ресурсність означено як уміння людини актуалізовувати власні ресурси та оперувати ними. За результатами багатофакторного та ієрархічного багатофакторного аналізу, а також регресійного та кластерного аналізу з’ясовано чинники психологічної ресурсності, компоненти суб’єктної активності, уточнено супідрядність особистісної ідентичності, особистісної зрілості, життєстійкості особистості. Зокрема встановлено, що головними чинниками психологічної ресурсності є смисложиттєві орієнтації та життєстійкість особистості. Доведено, що компонентами суб’єктної активності є базові переконання, мотиваційні цілі, компетенції та копінг-стратегії особи. Водночас психологічна ресурсність є компонентою не суб’єктної активності, а життєстійкості особистості. Різнорівневість вияву психологічної ресурсності зумовила доцільність її позиціонування як психологічного феномена не в ієрархізованій структурі, а у холономній. За результатами теоретичного узагальнення даних емпіричного дослідження обґрунтовано рівень вияву психологічної ресурсності у холономній структурі суб’єктності особистості. Показано, що психологічна ресурсність маніфестує на такому рівні суб’єктності, як ставлення людини до себе та інших, та є компонентою життєстійкості, а функціональні властивості психологічної ресурсності є компонентами персональної ресурсності.