НА СТОРОЖІ СЛОВА У ВИКОНАВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

Анотація

Мета статті – обґрунтування значення повноцінного масштабного та якісного функціонування української мови, визначення специфіки, особливостей виокремлення основних складових сценічного мовлення відповідно до класифікації сценаріїв, виявлення особливостей їх композиційної структури, прийомів та засобів мовного вті- лення. Методологія дослідження полягає у застосуванні мистецтвознавчого, функціонального, порівняльного та аналітичного методів дослідження творчої роботи фахівця над сценічним мовленням як комплексною, синтезую- чою та синтетичною основою акторської майстерності в театральних постановках, у проведенні аналізу жанрових властивостей сценічного мовлення та виконавства, у розгляді видів сценаріїв, побудови їх літературного матеріа- лу, принципу класифікації, основних компонентів запису та прийомів мовного втілення. Наукова новизна дослі- дження полягає у систематизації поглядів та рекомендацій класиків та сучасних майстрів сценічного слова щодо роботи над літературною сценічною мовою у театралізованих постановках, концептуальності всіх складових сце- нічного мовлення як мистецького явища, поєднаного складними діями мовного апарату людини, її дихання, голо- су і нервово-психічних процесів та засобами художньо-емоційної виразності. Висновки. У результаті здійсненого дослідження встановлено, що сценічне мовлення – це необхідна основа будь-якого сценічного або масового дійс- тва, яка будується за всіма законами театрального мистецтва. Вимова в сценічному мовленні є не тільки його зовнішньою формою, але й важливим виразним засобом акторської гри поруч з інтонацією. Оволодіння майстер- ністю сценічного мовлення потребує творчого процесу та знання технічної основи – "техніки мовлення", яка слу- гує не так зовнішньою формою, як носієм ідейно-художніх завдань змісту та ознак національної специфіки.