Історіографія дослідження камерно-інструментального мистецтва України: хронологічні, про- блемні та методологічні аспекти класифікації

Анотація

Мета роботи. У статті здійснюється аналіз досліджень камерно-інструментального мистецтва України з метою класифікації їх типів за хронологічними, проблемними та методологічними критеріями. Методологія. Застосовано історіографічний, джерелознавчий, аналітичний, типологічний, порівняльний методи дослідження.
Наукова новизна. Надано авторську класифікацію типів досліджень українського камерно-інструментального мистецтва в аспектах їх хронології, проблематики і методології, що дозволило виявити наявні прогалини, віднайти та затвердити необхідні критерії подальшого аналізу артефактів камерно-ансамблевої творчості як культурних і естетичних явищ у їх історико-культурних, семіотичних та інтермедіальних вимірах. Висновки. Камерно-інструментальне мистецтво є невід’ємною складовою музичної культури України, що стає об’єктом національних, регіональних, біобібліографічних досліджень у вимірах історичної, культурологічної, філософської, мистецтвознавчої, музикознавчої проблематики. Аналіз спеціальної літератури виявляє домінування класичних музикознавчих стратегій дослідження історико-жанрових, стильових та стилістичних аспектів вітчизняної камерно-інструментальної творчості. Незважаючи
на тяжіння музикознавства до залучення інтердисциплінарних можливостей сучасної гуманітаристики та наявність окремих праць, де поліметодологічні принципи успішно застосовані щодо аналізу музичних феноменів класичного і некласичного камерно-інструментального мистецтва України, теоретико-методологічний потенціал суміжних наук залишається недостатньо задіяним. У зв’язку із цим, теоретико-методологічні роздуми виводять науковців на рівень поглибленої культурологічної, естетико-філософської рефлексії у розробці новітніх параметрів дослідження камерно-
інструментального мистецтва, що передбачає застосування інтегративних підходів на основі синергії наявних музикознавчих традицій та сучасних інтердисциплінарних можливостей наукової інтерпретації "старої" та "нової" музики (зокрема, філософії, естетики та семіотики музики, теорії інтермедіальності, культур-герменевтичного аналізу, когнітивної інтерпретації). Затвердження цих необхідних критеріїв аналізу музичних артефактів як культурних і естетичних явищ закладає підвалини новітньої культурологічної доктрини сучасного музикознавства, що веде до осмислення історико-
культурних, семіотичних та інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва, в контексті універсалістської парадигми постсучасної культури. Відтак, не підлягає сумніву доцільність пошуків системної дослідницької моделі, що дозволила би сформувати комплексний погляд на розвиток камерно-інструментального мистецтва України.