МІСЦЕ ТВОРЧОСТІ У ДОБУ ВІДРОДЖЕННЯ ЯК УМОВИ ЗРОСТАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ДОСКОНАЛОСТІ У ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНОМУ ТА ПРАКТИЧНОМУ ВИМІРАХ

Анотація

Метою дослідження є аналіз особливої артикуляції творчості у добу Відродження як однієї з домінуючих умов формування людської досконалості нового типу у ідейно-естетичному та практичному вимірах. Саме така виокремлено рефлексивна форма ствердження людської сутності в добу Відродження пов’язана зі зміною корінних принципів: системи мислення, поведінки, вірувань, освоєння дійсності, а головне системи культурно-мистецької інтерпретації реальності, що пов’язане з формуванням нового змісту та технології творчості. Методологія дослідження ґрунтується на структурно-функціональному, системному, історичному, реконструктивно-моделюючому  методах для визначення місця творчості у добу Відродження як умови зростання людської досконалості у ідейно-естетичному та практичному вимірах. Наукова новизна полягає у визначенні моделі творчого відтворення дійсності у її традиційно нормативних рамках, що трансформується у парадигму творення як самого світу, так і того, що стає головним самої людини – її свободу, можливість самореалізації у різних сферах буття, в тому числі і в системі соціальних, політичних відносин, нових формах економічного прогресування, системі культурного, духовного життя, де моделюючою основою стає не абсолют космосу, бога, ідеї, а сама людина, зміст, форми, шляхи її самоствердження. Висновки. Можемо  стверджувати, що специфічно змодельована  креативність була дійсною системо-утворюючою всієї якісно нової  культури Відродження, в тому числі і особливих концепцій філософії людського життя. Специфічні, внутрішні умови соціуму, які були створені європейським і, зокрема, італійським Ренесансом викликали нові форми і принципи світовідношення і життєтворчості людини постсередньовічного часу.