ЗАСОБИ МОВНОЇ ХАРАКТЕРНОСТІ СЦЕНІЧНОГО ОБРАЗУ В КОНТЕКСТІ ДЕКОДУВАННЯ ЗНАКОВОГО ПРОСТОРУ СУЧАСНИХ ВИСТАВ

Анотація

Мета дослідження – виявити особливості мовної характерності в контексті розкриття сюжетно-змістового аспекту вистави постмодерністської естетики. Методологія дослідження. Застосовано типологічний та системний метод для дослідження творчих механізмів створення актором мовної характерності образу в контексті особливостей естетики постмодернізму; когнітивний метод, завдяки якому теоретичні положення в галузі психології мови та логопедії екстрапольовано на галузь театрального мистецтва; метод теоретичного узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено вплив тенденцій постмодерністського театру на процес голосомовної роботи актора над створенням образу – розробки та втілення мовних рис характерності персонажа; проаналізовано особливості процесу декодування знакової системи сучасної вистави на основі інтерпретації мовної характерності створених акторами образів. Висновки. Мовна характерність образу сприяє репрезентації актором певних внутрішніх характеристик персонажу, його емоційного стану, глибинної реакції на події та/або вчинки інших героїв, зміни в способі життя та світосприйнятті та ін., а в контексті постмодерністської естетики, коли тексти сценічних постановок репрезентують так зване «подвійне кодування» – складне явище постмодернізму, художньо-естетичними засобами творення якого в театральному мистецтві є синтез різноманітних мов та кодів літератури і філософії в цілісному гіпертексті вистави, сприяє розумінню та осмисленню сенсово-змістових аспектів театральної постановки. Використання актором елементів мовної характерності сприяє розширенню його професійної мовної компетенції, урізноманітнення мовного звучання сценічного слова. Складові мовної характерності можуть виступати як: виражальні засоби, що розкривають важливі грані характеру персонажа; необхідна форма виявлення внутрішнього змісту сценічного образу; важливий елемент психофізичної структури ролі; художній прийом, що посилює виражальні можливості сценічного слова, а відтак посприяти формуванню мовних знакових засобів вираження художніх сенсів вистави. На нашу думку, для органічного процесу формування сценічного образу загалом та мовної характерності персонажу зокрема, актору необхідно не лише розширювати межі власної уваги, спостережливості та можливості розуміння і осмислення психологічних та соціальних причин людської поведінки, а й поглиблювати знання психолінгвістики та логопедії. Оскільки лише органічне поєднання означених чинників сприяє проектуванню оптимальної сценічної мови, що відповідає концепції кожної конкретної вистави.