ДООПЕРНИЙ ТЕНОРОВИЙ СПІВ ЗА ЙОГО ВІДДЗЕРКАЛЕННЯМ У ПАРТІЯХ ЛІРИЧНИХ ТЕНОРІВ У ЗДОБУТКАХ ДЖ. РОССІНІ І Ш. ГУНО

Анотація

Мета роботи – виявити в партіях Альмавіви («Севільський цирульник» Дж. Россіні) і Фауста (одноіменна опера Ш. Гуно) риси тенорових дооперних партій церковного співу, надзвичайно вшановуваного щиро віруючими композиторами. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в працях українських музикознавців, зокрема Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Ляшенка, О. Маркової, О. Рощенко, О. Соколової, ін., з використанням науково-дослідницьких методів компаративно-стильового, герменевтичного, біографічно-описового, аналітично-типологічного тощо.  Наукова новизна детермінована самостійністю підходу до названих партій з позицій церковного співочого вжитку, що в музикознавчих дослідженнях корегувалися фабулою сюжету, а не певними релігійними установками авторів опери. Також новаційним постає аналіз широко відомих партій з позицій відображення в них церковного вжитку тенорових партій в традиціях провізантійського староцерковного співу. Висновки. Виділені для аналізу партії широко відомих оперних персонажів Дж. Россіні і Ш. Гуно написані для композицій, які постали в декларацію ідей Реставрації (твір Россіні) і антиромантичної заяви на користь народної релігійності (у Ш. Гуно), в яких передбачається аналогія до церковних цінностей тенорових звучань у вираженні канонічних показників церковних достоїнств Любові.  Ліричні тенори втілюють в даних операх найважливіші авторські ідеї – Благого Очікування звершення Реставрації в партії Альмавіви в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні і щедрості любові, що надихає Спокуту гріховного виклику Закону.