«Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано Геннадія Ляшенка крізь призму розвитку камерно-інструментального мистецтва

Анотація

Мета роботи – виявити еволюцію українського камерно-інструментального ансамблю у складі флейти, фагота й фортепіано як унікального типу музичного мислення; дослідити темброві та фактурні трансформації традиційних прийомів композиторської мови. Методологія роботи. Закономірності камерно-ансамблевого інструменталізму у творах українських та світових композиторів проаналізовано із застосуванням порівняльно-історичного методу, а предмет дослідження вдалося системно опрацювати за допомогою музично-аналітичного методу. Наукова новизна статті полягає в дослідженні джерел еволюції вказаного камерного складу та введені цього твору в музикознавчий науковий обіг задля сприяння ширшому побутуванню «Екзерсисів» Г. Ляшенка у виконавській практиці. Висновки. Творчість Геннадія Ляшенка вирізняється постійним пошуком нових форм вираження, зокрема через глибоке дослідження тембрових і фактурних можливостей музичних інструментів. Це дало змогу композиторові створювати багатогранні звукові контрасти у своїх камерних творах. Його «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано є бездоганним прикладом сучасного підходу до специфічного й досить рідкісного камерно-ансамблевого складу, який у ХХ столітті зазнав нової хвилі розвитку. «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано вирізняються складною фактурою, експериментами з класичною тричастинною формою, поліфонічним викладом і тембровою колористикою, що притаманно багатьом творам Г. Ляшенка. До прикладу, мелодичний матеріал флейти та фагота розвивається у взаємодії з ритмічною та гармонічною основою фортепіано. Тож протягом усіх «Екзерсисів» фагот відіграє роль своєрідного опонента флейті. Автор використовує темброву гнучкість фагота для створення різноманітних текстур, поєднуючи глибоке й тепле звучання цього інструмента з легким, прозорим тембром флейти. Завдяки цьому фагот стає одним з основних носіїв драматичного розвитку твору.