Візантійські емалі в ювелірному мистецтві часів Київської Русі
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.1.2025.327947Ключові слова:
візантійські емалі, Київська Русь, ювелірне мистецтво, перегородчаста емаль, кольти, давньоруські майстриАнотація
Мета статті – виявити вплив візантійської емалі на розвиток давньоруського ювелірного мистецтва. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу та синтезу, типологічний метод, метод компаративного аналізу, історико-культурний метод, метод мистецтвознавчого аналізу та ін. Наукова новизна. Розглянуто мистецтво візантійської емалі; окреслено особливості техніки емалі, видів та специфіки використання в ювелірному мистецтві ІХ–ХІІІ ст. в Київській Русі; досліджено проблематику рецепції візантійської емалі давньоруськими майстрами. Висновки. Візантійська емаль, ставши однією з провідних технік ювелірного мистецтва за часів Київської Русі набула власних художніх форм і збагатилася мотивами на основі синтезу поганської, візантійської та давньоруської міфології. Щодо колористики візантійських та давньоруських емалей можна констатувати їх невідповідність, що було зумовлено створенням емалі з доступних компонентів та різниці в технології виробництва, характерними для Київських та Константинопольських майстрів. Не менш показовим є своєрідність малюнків майстрів Київської Русі, які, на відміну від візантійських, вирізняється спрощенням, неточністю, меншим рівнем деталізації, певною трансформацією пропорційних співвідношень, а головне – своєрідним зображенням фігур (витягнуті та витончені пропорції), що відрізняє їх від візантійського канону.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License International CC-BY, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.