Культурна ідентичність на землях України IX–XII століть: від етнічної гетерогенності до культурного синтезу

Анотація

Мета статті – дослідити процес формування культурної ідентичності на землях України IX-XII століть та розкрити механізми культурного синтезу, що виникли на основі етнічної гетерогенності. Методологія дослідження полягає у застосуванні низки підходів: аналітичного для критичного оцінювання історичних джерел, міждисциплінарного для всебічного вивчення археологічних, лінгвістичних та літературних свідчень; системного з використанням цілого спектру методів (культурологічного, історичного, порівняльного, герменевтичного, теоретичного узагальнення) для ґрунтовного дослідження еволюції поняття «Русь» та міжкультурних взаємодій. Наукова новизна. Уперше в українській культурології здійснено комплексний аналіз трансформації культурної ідентичності від етнічного означення до територіально-політичної сутності. Висновки. Дослідження демонструє, що протягом IX–XII століть на території сучасної України сформувалася унікальна культурна модель, яка характеризувалася здатністю до синтезу різних традицій при збереженні власної самобутності. Культурні процеси цього періоду заклали основи для подальшого розвитку української ідентичності, визначивши її ключові риси: відкритість до міжкультурного діалогу, адаптивність та збереження культурної самобутності. Аналіз першоджерел виявляє, що етнічна гетерогенність стала не перешкодою, а каталізатором державотворення, створивши динамічну систему культурного обміну та синтезу, яка суттєво вплинула на наступні століття розвитку української культури в європейській сім'ї народів.