Українське хореографічне мистецтво як інструмент культурної дипломатії: традиції та сучасні практики

Анотація

Мета статті – дослідити українське хореографічне мистецтво як інструмент культурної дипломатії, окреслити його традиційні основи, сучасні практики та значення в умовах зовнішньополітичних викликів, зокрема повномасштабної війни. Основна увага зосереджена на вивченні хореографічного мистецтва як засобу комунікації культурних сенсів та формування позитивного іміджу України на міжнародному рівні. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує культурологічний аналіз, компаративний метод, елементи мистецтвознавчої критики та кейси практик культурної дипломатії (державних і незалежних проєктів). Наукова новизна статті полягає у висвітленні хореографії не лише як мистецтва, а як ефективного механізму soft power, здатного продукувати наративи спротиву, стійкості та ідентичності у воєнний період. Вперше систематизовано приклади міжнародних танцювальних ініціатив України в контексті культурної дипломатії та окреслено перспективи їх подальшого розвитку. Висновки дослідження вказують на те, що українська хореографія виконує подвійну функцію: збереження національної спадщини та активне просування сучасного українського культурного образу у світі. Її інтеграція в дипломатичні платформи сприяє розширенню впливу української культури, формуванню позитивної репутації країни та міжкультурному діалогу.