Поколіннєва динаміка у музичному вимірі буття нації: між історією і метафізикою

Анотація

Мета статті – визначити прояви національного в мистецтві на основі соціологічних індикаторів історичної повторюваності. Методологія дослідження базується на кількох взаємодоповнювальних підходах. Теоретичний аналіз літературних джерел застосовується для осмислення культурологічного ракурсу мистецтвознавства, зорієнтованого на пошуки національної самоідентифікації. Методи соціокультурного аналізу використовуються для типологізації поколінь за ціннісними орієнтирами, поведінковими патернами та формами мистецької активності. Системний підхід дозволяє розглядати музичне мистецтво як елемент цілісної культурної системи. Наукова новизна полягає у цілісному культурологічному підході до аналізу культурно-мистецьких явищ, у межах якого творчі здобутки нації інтерпретуються як компенсаторна ідеальна цінність, здатна заповнювати лакуни в сфері матеріального виробництва та інтегрувати ментальні ресурси в структуру культурної ідентичності. Уперше в українській культурології актуалізовано концепцію особливої значущості поколінь 2010–2020-х років через музичні показники соціокультурного буття, а також запропоновано складники дефініції національного, що враховують взаємодію регіональних і генераційних чинників. Висновки. Покоління становлять вагомий соціоісторичний індекс, що проявляється у їхній синхронізації через століття, зокрема, в культурно-мистецьких уподобаннях, у зверненні до молодіжної або старшої частини нації, а також у переважанні інтровертних чи екстравертних моделей національної психології. Історичний огляд останнього століття свідчить про виразний енергетичний потенціал «молодіжних» рухів, особливо у 20-х і 60-х роках останніх двох століть, які характеризуються тяжінням до радикального оновлення. Натомість середини століть вирізняються консервативно-стабілізуючим впливом, тоді як переломні моменти – злами століть – виявляють поліцентризм соціальних зрушень. Музичні події, що засвідчують стрімке зростання самозначущості виконавської активності у 2010–2020-х роках, відображають характерні для «покоління 20-х» стильові настанови, що відповідають загальним установкам екстремалістської естетики, зокрема із виразним тяжінням до екстравертної культурно-мистецької стилістики. Національне в мистецтві постає як результат складної взаємодії регіональних і епохально-генераційних чинників. У цьому контексті саме генераційна ознака 2020-х років виявляє риси «даблпост-поставангардного» мислення та дій, що визначають актуальний стан і перспективи розвитку культурної ідентичності.