Song of the Angel Дж. Тавенера: між традиціями ангелогласся та сакральним мінімалізмом

Анотація

Мета дослідження – виявлення змістовної та жанрово-стильової специфіки Song of the Angel Дж. Тавенера в річищі духовно-етичних, поетико-інтонаційних настанов ангелогласся та сакрального мінімалізму. Методологія роботи ґрунтується на поєднанні засад мистецтвознавчого, герменевтичного, жанрово-інтонаційного та історико-культурологічного методів дослідження. Наукова новизна статті визначена тим, що в ній вперше введено в український музикознавчий обіг матеріали щодо композиції Song of the Angel Дж. Тавенера, що узагальнюють віросповідальний досвід композитора та духовно-естетичні шукання його епохи. Висновки. Поетико-інтонаційні особливості композиції Song of the Angel Дж. Тавенера, створеної наприкінці ХХ століття до ювілею Організації Об’єднаних Націй, виявляють особливості духовно-творчої еволюції її автора, спрямованої в зрілий період його діяльності до активних пошуків сакральних основ буття, пов’язаних перш за все з духовними настановами православ’я, а також з шуканнями «вічної релігії», що єднає Схід і Захід. Жанрово-стильова специфіка аналізованого твору Дж. Тавенера, відповідно, виявляє показовий для неї перетин стародавніх традиції християнського богослужбового співу, узагальнених у феномені «ангельського співу» в його візантійському «озвученні», та ознак сакрального мінімалізму як показового явища музичного постмодерну. Специфіка першого виявляється і у програмному визначенні твору; і у виконавському складі, в якому вокально-інструментальна камерність алюзивно межує з хоровою тембральністю; і в калофонічній фігуративності тематизму сольних партій (сопрано, скрипка) з показовою мікротоновою (візантійською) хроматикою; і з відповідною мінімалізацією динаміки та домінуванням повільних темпів, що у сукупності формують образ перебування у стані славословної «статики-екстазу». Зв’язок композиції Дж. Тавенера з сакральним мінімалізмом виявляється в апелюванні композитора до гранично простих, тонально орієнтованих засобів вираження та у домінуючий ролі принципу повторності-репетитивності, що проявляється на різноманітних рівнях – від мотивно-мелодійного аж до структурно-композиційного (ААА1).