«Біполярна театральність» як феномен сучасної європейської режисури

Анотація

Мета статті – виявити особливості феномену «біполярної театральності» в контексті динаміки розвитку сучасної європейської театральної режисури та окреслити специфіку формування новаторських художніх форм і перформативних модальностей в процесі постановки оперних вистав театральними режисерами. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу та синтезу, типологічний метод, метод порівняльного аналізу, метод системного аналізу, метод мистецтвознавчого аналізу, жанрово-стилістичний метод та ін. Наукова новизна. Досліджено особливості європейської театральної режисури в контексті постановок оперних вистав театральними режисерами; проаналізовано модифікації сценічних функцій крізь призму формування нових художніх форм та перформативних модальностей європейської режисури; проаналізовано творчі підходи до постановки оперних вистав італійського режисера Д. Лівермора. Висновки. Сучасна оперна режисура є унікальним ентропійним простором, що, перетинаючись загальною експериментальною тенденцією, здатна виробляти феноменології величезного впливу. Дослідження виявило, що синтез оперної вистави з драматичним театром (музична та сценічна інтерпретація) є основою феномену біполярної театральності, в процесі розвитку якої театральні режисери активували в рамках оперної системи модифікацію сценічних функцій, що посприяло її відкриттю для подальших художніх профілів і перформативних модальностей. Театральна режисура зробила видовищні практики оперного театру еклектичними та адаптованими, відкривши можливості постановок на сценах оперних театрів для митців, які були сторонніми для репрезентативної динаміки драматичного театру (кінорежисерам, режисерам-авангардистам і хореографам). Досвід театральної режисури, профільтрований через структури «сценічного письма», колективної драматургії та хореографії розширює можливості оперних постановок. Сучасна опера стає каталізатором режисерських практик та ідей, експериментів, резервуаром зазвичай стратифікованих і невловимих образів, що змінює стосунки з глядачем, а також процеси «ремедіації» між художніми мовами. Постановки Д. Лівермора, в постійному оновленні технологій та образів репрезентують трансверсальність кодів оперних вистав, захоплення контамінацією, здатністю гармонізувати музичні та перформативні рівні і практики.