Міждисциплінарні вектори фольклористики першої чверті ХХІ століття: форми та функції фольклору в цифрову добу

Анотація

Мета дослідження – розкрити форми та функції фольклору в контексті міждисциплінарних векторів фольклористики першої чверті ХХІ століття та висвітлити механізми збереження і набуття нової якості традиції в процесі культурної трансмісії. Методологія статті. Теоретичну основу становлять сучасні концепції семіотики, етнолінгвістики, когнітивної та філософської антропології, аксіологічної герменевтики, соціальної психології та медіаантропології. Використання аксіологічного, історико-аналітичного та системного підходів забезпечило проведення функціонального, комунікативного, антропологічного й контекстуального аналізу фольклору в умовах цифровізації та інтермедіальної взаємодії. Наукова новизна полягає у виявленні та інтерпретуванні нових форм і функцій фольклору в цифровому середовищі та уточненні актуальних міждисциплінарних векторів фольклористики першої чверті ХХІ століття. Фольклор розуміємо як відкриту систему культурних смислів, семіотичний ресурс, здатний до інтермедіальної взаємодії, креативного переосмислення і генерування нових значень, а також як «соціальну технологію» колективної пам’яті та локальної ідентичності. Запропоновано аналітичну модель фольклору як динамічного інструмента культурної комунікації. Концепт «софт-традиціоналізму» осмислено як стратегію збереження зв’язку з народною традицією в сучасних умовах. Висновки. Фольклористика першої чверті ХХІ століття функціонує як комплексна галузь гуманітарного знання, що інтегрує когнітивний, аксіологічний, комунікативний, антропологічний та естетичний підходи. Фольклор постає відкритою системою культурних смислів і семіотичним ресурсом, здатним до інтермедіальної взаємодії, креативного переосмислення та генерування нових значень. Попри зміну соціальних парадигм, він зберігає актуальність, демонструє адаптивність у цифрову добу, формуючи нові комунікативні моделі та механізми колективної культурної пам’яті й ідентифікації.