Творчість Олександра Дубовика в українському мистецтвознавчому дискурсі

Анотація

Мета статті полягає в комплексному аналізі творчості Олександра Дубовика в українському мистецтвознавчому дискурсі другої половини XX – початку XXI століття з акцентом на еволюцію його стилю, ключові концепти та значення для розвитку сучасного мистецтва. Методологія дослідження базується на основі комплексного мистецтвознавчого підходу, що поєднує історико-культурний, стилістичний та концептуально-аналітичний аналіз художніх творів митця. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному системному аналізі творчості Олександра Дубовика з позицій сучасного українського мистецтвознавчого дискурсу, що до цього часу залишалася не достатньо вивченою. У статті вперше здійснено послідовне зіставлення еволюції художнього стилю митця від раннього неоавангарду до зрілого філософського символізму, зокрема через аналіз колористики, композиційних рішень та технічних прийомів. Висновки. Олександр Дубовик є однією з центральних постатей українського неофіційного мистецтва другої половини XX століття. Його творчість поєднує модерністські формальні коди з постмодерною полісемантичністю, інтегруючи локальний культурний досвід у широкий мистецтвознавчий дискурс. Аналіз еволюції стилю митця: геометричні структури, сугестивний реалізм, філософський символізм – демонструє послідовну інтелектуалізацію образу та прагнення до метафізичної редукції, при цьому зберігаючи високий емоційний заряд у творах. Авторський «словник знаків» («букет», «ніка», «пророк», «фантом», «тріумфатор», «гості» тощо) у поєднанні із серійним методом творенням забезпечує стабільний механізм варіативної драматургії, де колір і формат виконують структуротворчу функцію, визначають ритм і семантичну глибину композицій. Інституційна рецепція творів Дубовика, зокрема виставка «Погляд» 1987 року, а також подальші експозиції і видання, закріпили його місце в національному каноні та водночас інтегрували в міжнародний контекст дослідження нонконформістського мистецтва. Значення митця полягає не лише у формальних інноваціях, а й у ствердженні етичної автономії мистецтва, що зберігає свою актуальність і сьогодні, особливо в умовах сучасних українських реалій. Творчість Дубовика слугує не лише мистецьким феноменом, а й платформою для подальших наукових досліджень, де поєднуються стилістичний аналіз, cеміотичний підхід та культурологічні контексти, що робить його спадщину ключовою для розуміння розвитку українського мистецтва другої половини XX – початку XXI століття.