Медитативні тенденції в українській академічній музиці ХХ століття: від індивідуального стилю до культурного феномену

Анотація

Метою дослідження є виявлення та осмислення проявів медитативності в українській академічній музиці другої половини ХХ століття, простеження їхньої еволюції від індивідуального композиторського стилю до становлення як культурного феномену з власною естетичною та філософською основою, з особливою увагою до впливу медитативних елементів на слухацьке сприйняття та формування внутрішнього діалогу через музичне переживання. Методологія дослідження базується на поєднанні музикознавчого аналізу з культурологічним підходом, що дозволяє розглядати конкретні твори українських композиторів у контексті перцептивного досвіду слухача. Наукова новизна полягає в тому, що медитативність уперше інтерпретується не лише як стилістична риса чи художній засіб, а як форма духовної практики, інтегрована в академічну традицію, що формує особливий тип музичного мислення; також уперше акцентовано роль слухача як активного учасника медитативного процесу, здатного до глибокої рефлексії. У висновках зазначено, що медитативні тенденції в українській академічній музиці другої половини ХХ століття є не випадковим стилістичним явищем, а глибоким проявом культурної потреби в тиші, самозаглибленні та внутрішньому діалозі; вони формують нову якість музичного мислення, що поєднує естетичне, філософське та екзистенційне начала, а музика в цьому контексті постає як простір духовної практики, де слухач не просто сприймає звукову тканину, а вступає в діалог із власним внутрішнім світом; такий досвід сприяє формуванню нових моделей сприйняття, де музика виконує функцію медіатора між зовнішнім і внутрішнім, між естетичним переживанням і особистісною трансформацією, відкриваючи перспективи для подальших досліджень у сфері музичної медитативності, зокрема в напрямі перцептивної естетики, музичної психології та філософії мистецтва.