Впровадження сучасних технологій у процес створення театральних вистав та перформансів у сценічному просторі України та за кордоном

Анотація

Мета статті – виявити особливості цифрових технологій як інноваційного режисерського інструментарію в постановках сучасного українського та закордонного театру. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод і метод теоретичного аналізу для опрацювання наукової літератури з теми дослідження; типологічний та структурно-функціональний метод, завдяки якому з’ясовано різновиди та особливості цифрового режисерського інструментарію; метод компаративного аналізу – для порівняння рівня інтегрування інноваційних технологій в європейському та українському театрі та ін. Наукова новизна. Розглянуто проблематику інтегрування в сучасний театр інноваційних технологій як засобів реалізації режисерського задуму; окреслено особливості впровадження цифрових технологій в процес створення театральних вистав та перформансів; на основі компаративного аналізу виявлено ряд технологій, що використовуються в постановках сучасних українських та європейських режисерів. Висновки. Технічні інновації є невід’ємною частиною еволюції театру. За результатами дослідження виявлено, що на сучасному етапі розвитку театрального мистецтва впровадження інноваційних цифрових технологій в процес створення вистав і перформансів є не лише ефективним засобом привернення уваги глядача, надання можливості отримати новий досвід, а й дієвим інструментарієм, що сприяє втіленню режисерської ідеї постановки. Різноманітні фото- та відеопроєкції, звуковий супровід та світлові ефекти, мультимедійні декорації, комп’ютерні ефекти, онлайн-зйомка, демонстрація фото- та відеодокументів, віртуальний реквізит, інсталяції, 3D-ефекти та ін. окрім посилення візуального ряду та створення яскравого сценічного дизайну, надають можливість розкрити емоційний стан та внутрішні переживання персонажа; посилити увагу на необхідних режисеру моментах; створити яскраві та сповнені глибинного філософського наповнення метафоричні образи; змістити акценти на ті аспекти п’єси, що досі лишалися недостатньо висвітленими в театральній практиці та ін. Звернення українських режисерів-постановників до цифрового інструментарію здебільшого обмежується відеопроєкціями, тоді як на сценах європейських театрів тяжіє до віртуальної реальності, технологій захоплення руху та ін.