Дівочі ворожіння у структурі катерининських та андріївських вечорниць: традиції і сучасність

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати дівочі ворожіння в осінньо-зимовій календарній обрядовості українців на прикладі свят святої Катерини та святого Андрія, з’ясувавши їхні провідні функції у структурі вечорниць, символічні коди (вербальні, предметні та процесуальні) та напрями сучасних трансформацій. Методологія дослідження. Застосовано культурологічний підхід до обрядовості як системи символічних практик і ритуальної комунікації; елементи семіотичного аналізу для інтерпретації вербальних, предметних і процесуальних кодів ворожінь; використано компаративний метод для зіставлення функціональних і смислових акцентів свят Катерини та Андрія, а також інтерпретативний метод для окреслення трансформацій традиційних практик у сучасному соціокультурному просторі. Наукова новизна дослідження полягає в інтерпретації дівочих ворожінь як ритуалізованого механізму дошлюбної комунікації; уточнено відмінність акцентів катерининського та андріївського обрядових комплексів; виявлено, що в сучасних умовах відбувається переорієнтація ворожінь від сакрально-магічної функції до символічно-комунікативної та репрезентаційної. Висновки. Дівочі ворожіння осінньо-зимового циклу є складником вечорниць, що функціонували як простір молодіжної комунікації та дошлюбної соціалізації. Найактивніше вони реалізуються в передріздвяний період (свята Катерини й Андрія): катерининські практики мають стриманий, дисциплінарно маркований характер, тоді як андріївські – ігрово-видовищний і колективний формат. Онейромантичні та предметно-процесуальні коди засвідчують сталість символічної системи, пов’язаної з уявленнями про Долю та шлюбний перехід. У сучасності послаблюється сакрально-мантична домінанта й зростає комунікативно-репрезентаційна роль практик, а календарні зрушення додатково змінюють ритм і контекст їх відтворення. Водночас співіснування різних календарних орієнтирів не нівелює традицію, а актуалізує її як маркер культурної ідентичності.