Магічні вірування українців у контексті формування етнокультурної ідентичності

Анотація

Мета статті – з’ясувати сутність магічних вірувань і пов’язаних із ними практик в українській традиційній культурі та визначити їхню роль у формуванні духовного світу українців, збереженні етнокультурної тяглості. Методологічну основу дослідження становить комплекс міждисциплінарних підходів – культурологічного, етнологічного, фольклористичного, міфопоетичного та герменевтичного. Використано принципи історизму та порівняльного аналізу для простеження еволюції магічних практик від дохристиянської доби до сучасності. Семіотичний метод дав змогу інтерпретувати символіку магічних дій і ритуалів як систему знаків, які виражають колективні смисли. Герменевтичний підхід застосовано для розкриття прихованих значень у замовляннях, піснях, обрядових формулах, а структурно-функціональний – для визначення ролі магії у формуванні традиційного світогляду та етнокультурного коду українців. Наукова новизна. У культурологічному контексті розглянуто взаємодію вербальних (замовлянь) і невербальних магічних актів як форми сакральної комунікації людини з трансцендентним світом та засобу формування етнокультурної ідентичності. Висновки. Магічно-міфологічні вірування українців становлять цілісну систему світоглядних уявлень, у якій поєдналися елементи язичницької та християнської традицій. Феномен двовір’я став не суперечністю, а унікальним проявом культурного синтезу, в межах якого магічні обряди отримали нове значення й продовжили існувати у формі народних звичаїв, свят, благословень і фольклорних текстів. Магічні практики (замовляння, обереги, ритуали, вірування у «силу слова» і «силу дії») виконували як утилітарну, так і символічну функції: з одного боку, захищали людину від зла, хвороб і невдач, а з іншого – закріплювали в суспільній свідомості архетипи добра, родючості, єдності зі світом природи. Так магічні ритуали забезпечують гармонію між людиною, природою та світом сакрального, формуючи етнокультурні морально-ціннісні орієнтири, виконуючи роль культурного коду, який передає колективну пам’ять і духовні смисли з покоління в покоління. Наразі вони сприяють  збереженню автентичності української культури.