Імерсивність у мистецтві: теоретичні засади та практики реалізації

Анотація

Мета роботи – узагальнити теоретичні підходи в дослідженні імерсивності в мистецтві та виділити ключові практики реалізації цього явища в культурно-мистецькій сфері. Методологія роботи. Робота ґрунтується на системному аналізі та міждисциплінарному підході, що поєднує феноменологічний та постструктуралістський аналіз, урахування аспектів медіаархеології, мистецтвознавчих і культурологічних студій, когнітивно-психологічні концепцій, наратології. Наукова новизна статті полягає в систематизації основних теоретичних підходів до розуміння імерсивності в мистецтві, розмежуванні понять «імерсія», «присутність», «інтерактивність», виявленні естетичних та комунікативних функцій імерсивних середовищ, а також у виокремленні різновидів імерсивних мистецьких практик. Висновки. Обґрунтовано, що імерсивність у мистецтві не є просто використанням новітніх технологій або тимчасовою модою, а глибокою трансформацією взаємин між мистецтвом, простором і глядачем. Вона базується на філософських концептах сприйняття, втілення і комунікації й одночасно актуалізується в практиках, де ключову роль відіграє досвід. Це закономірний етап еволюції мистецьких практик, спрямований на подолання дистанції між твором і глядачем, трансформацію пасивного споглядача в активного учасника й співтворця естетичного досвіду. Дослідження в галузі культури й мистецтва демонструють, що імерсивність стає новою парадигмою художнього мислення. Вона поєднує технологічні інновації з культурною пам’яттю, сприяє розвитку інтерактивних форм спілкування між твором і аудиторією, а також відкриває нові можливості для збереження й популяризації національної спадщини. Отже, гуманітарний аспект імерсивності розвивається у двох векторах – естетичному (творення нових сенсів) і комунікативному – створення простору діалогу між людиною та цифровою культурою.