Семіологія сценічних форм дуетного танцю в класичній хореографії

Анотація

Мета статті – виявити особливості образно-знакової системи дуетно-сценічного танцю крізь призму специфіки класичної хореографії. Методологія дослідження. Застосовано метод семіотичного аналізу, типологічний метод, метод системного аналізу, мистецтвознавчий та жанрово-стильовий метод, а також метод теоретичного аналізу. Наукова новизна. Розглянуто дуетно-сценічний танець та його біпланарність в контексті класичної хореографії; уточнено характерні знаки, в яких закладено значення дуетно-сценічного танцю, а також набір семіопрограмтичних і синтаксичних правил, властивих йому в класичної хореографії; проаналізовано структуру та знакові рівні класичного pas de deus.  Висновки. Кодифіковані рухи класичного танцю, як найдавніший та найбільш фундаментальний код танцю, що складає основу сценічного танцю, наділені значною інтенціональністю і, відповідно, породжують сенс. В класичній парадигмі метою є розповідь історії за допомогою жестів, використовуючи заздалегіть встановлений наратив. Дуетно-сценічний танець, як вид виконавського мистецтва використовує специфічну систему знаків, за допомогою якої конструює сенс хореографічних постановок. Ці знаки є елементами сигніфікації – творчі елементи, які надають сенс твору в комунікаційному процесі. Їх розуміння та осмислення визначають стиль або творчу парадигму кожної постановки. У рамках цієї групи знаків, створених у дуетно-сценічному танці, рух має тимчасову структуру, оскільки розвивається в часовому та просторовому контексті. Жест і міміка розглядаються як знак конструювання сенсу для комунікації з глядачем. Семіотика pas de deus розглядає цю балетну форму як складну знакову систему, в якій у кожен рух, структуру та партнерську взаємодію закладено глибинний символічний сенс.  Ключовими знаковими рівнями є гендерна бінарність, просторова семантика, кінесика та фізичний контакт.