Особистісні смисли у висловлюваннях дітей дошкільного віку

Анотація

Здійснено спробу методами співставлення, узагальнення результатів аналізу наукових положень виокремити деякі процесуальні та змістовні характеристики особистісного смислу у висловлюваннях дошкільників задля означення інтеграційних перспектив оптимізації особистісного розвитку дитини, що стало метою статті.

Проведено науково-категорійний аналіз розуміння поняття осо­бистісного смислу та чинників, що впливають на його становлення. Показано взаємозв’язок і взаємообумовленість особистісного смислу в мовленнєвій діяльності дошкільників. За результатами дослідження вка­зано на те, що індивідуальні особливості особистості проявляються у мовленнєвому висловлюванні як продукт мовленнєвої діяльності у таких характеристиках: 1) власне лінгвістичних (мовно-мовленнєвих і змістов­но-смислових); 2) психологічних (мотиваційних, когнітивних, емоційних, продуктивно-результативних). Із точки зору сучасної психолінгвісти­ки розглянуто особливості особистісного смислу у висловлюваннях до­шкільників як багатовимірного процесу, в якому визначальними є струк­тури індивідуального досвіду, що характеризуються суб’єктивним зміс­том. Зазначено, що висловлювання є різновидом мовлення й відноситься до розповідей, у яких висвітлюється послідовність подій. Констатовано, що дитина дошкільного віку набуває особистісного смислу, пізнаючи чи переживаючи різноманітну інформацію, життєві ситуації, сукупність обставин соціальної міжособистісної взаємодії.

На підставі теоретичного аналізу доведено, що актуалізація особи­стісного смислу у висловлюваннях дітей дошкільного віку обумовлюєть­ся: а) інтеракцією; б) діалогічним мовленням; в) інтенціональною органі­зацією висловлювання і його підтексту; на основі яких можна визначити умови формування особистісних смислів у дошкільному дитинстві та специфіку їх вираження дошкільниками у мовленнєвих розповідях. Обґрун­товано доцільність застосування інтерактивного підходу в інтерпре­тації усних висловлювань дошкільників у ситуаціях повсякденного жит­тя у міжособистісній мовленнєвій комунікації.

Зроблено висновок, що прояви особистісного смислу в дитячому мовленні є основним маркером міжособистісної мовленнєвої комунікації, яка розглядається нами як смислова взаємодія її суб’єктів, що передбачає наявність таких мовленнєвих здатностей, як говоріння й аудіювання, функціональною одиницею яких є висловлювання, що нерозривно пов’яза­не з лексико-семантичними значеннями слова.